+38(044) 586-77-77; +38(098) 586-77-77 office@ov-partners.com

Грудень 2017 року, як, принаймні,  і останні п’ять років, був ознаменований черговими змінами до Податкового кодексу України – прийняттям  Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України (далі – ПКУ) та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» № 2245-VIII від 07.12.2017 року (далі – Закон). Аналізуючи зміст даного законодавчого акту, не можливо говорити про кардинальні зміни  в питанні притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства, проте все ж таки доцільно звернути увагу на окремі новації, які можуть стати у нагоді платникам податків.

 Відповідальність – 2018:  новації

Звільнення фізичних осіб від відповідальності за несвоєчасну сплату податку на майно

 Прийнятими нововведеннями передбачено звільнення фізичних осіб від відповідальності (у вигляді штрафу та пені) за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання з податку на майно у випадкуякщо фіскальний  орган несвоєчасно, у передбачені ПКУ строки, не надіслав (не вручив) відповідне податкове повідомлення-рішення про нарахування даного податку.

Нагадаймо про важливі аспекти, що обумовлюють можливість такого звільнення.

По-перше, під податком на майно фактично розуміється сукупність трьох податків: плати за землю, транспортного податку та податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Граничні строки для нарахування (вручення) фіскальним органом податкових повідомлень-рішень з цих податків є відмінними.

Так, по податку на майно, відмінне від земельної ділянки, податкове повідомлення-рішення про сплату даного податку надсилається (вручається) платнику податку  до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (п.п.266.7.2. п.266.7. ст.266 ПКУ). Тобто для сплати податку за 2017 рік податкове повідомлення-рішення про сплату податку на майно, відмінне від земельної ділянки, має бути надіслано (вручено) не пізніш ніж 01.07.2018 року. У свою чергу по транспортному податку податкове повідомлення-рішення має бути надіслано (вручено) платнику податків до 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року)  (п.п.267.6.2. п.267.6. ст. 267 ПКУ). Тобто для сплати податку за 2017 рік податкове повідомлення-рішення по транспортному податку мало б бути направлено (вручено) платнику податку до 1 липня 2017 року. Ідентичний строк для направлення (вручення)  податкових повідомлень-рішень передбачено і для  плати на землю.

По-друге, закон передбачає  декілька альтернативних способів, якими може скористатись фіскальний орган для підтвердження направлення (вручення) податкового повідомлення-рішення по податку на майно: особисто  або через представника; надіслання на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення; із застосуванням сервісів електронного кабінету платника податків ( у разі його наявності).

Також важливо відзначити, що згідно із запровадженими змінами  податкове зобов’язання по податку на майно, відмінне від земельної ділянки, та плату за землю може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строку давності, передбаченого п.102.1. ст.102 ПКУ. До теперішнього часу застосування будь-яких строків давності для нарахування,  у такому випадку,  передбачено не було, оскільки норма п.102.1 ст.101 ПКУ має прив’язку до дати подання податкової декларації. У випадку ж нарахування податку на майно фізичним особам, як відомо,  подання декларацій законом не передбачено. Як наслідок, цілком справедливим було б обмеження нарахувань строками давності. Проте, задум законодавця  відстежити, одразу, досить складно. Постає питання: яким чином визначити  податкові (звітні) періоди (роки) для нарахування в межах строку давності – 1095 днів у разі, якщо податкове повідомлення – рішення приймається протягом року.  Припускаємо, у зв’язку з цим, що протягом 2018 року будуть нараховуватись податкові зобов’язання,  починаючи за 2015 рік, що видається достатньо суперечливим.

 Запроваджено фінансову відповідальність за порушення правил обліку, виробництва та обігу пального на акцизних складах

 Законом передбачено введення фінансової відповідальності у вигляді штрафу за необладнання витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками акцизних складів, на яких здійснюються виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, відпуск пального без застосування витратомірів-лічильників та/або рівномірів-лічильників.

Аналізуючи початок року доцільно також звернути увагу на  зміну розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2018 року,  що призвело, у свою чергу до підвищення порогу кримінальної відповідальності  за ухилення від сплати податків: 881 000 грн. (ухилення у значному розмірі), 2 643 000 грн. (великий розмір); 4 405 000 грн. (особливо великий розмір).

Відповідальність 2018 – «підводні камені».

 «Автоматичне» нарахування штрафних санкцій платникам ПДВ.

Décipimúr specié rectí («Ми обманюємось баченням хорошого»)

 Податок на додану вартість є, скоріш, «переможцем» за кількістю  неприємних сюрпризів для суб’єктів господарювання . Дане досягнення обумовлюється багатьма чинниками, однак у даній статті  привернемо увагу лише до окремих проблемних питань відповідальності платників ПДВ, що були актуальними у 2017 році та, маємо надію, належним чином вирішаться завдяки судовій практиці у поточному році.

Йдеться про нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне погашення податкового боргу по ПДВ (ст.126 ПКУ).  При першому погляді все банально просто – платник податків, що має податковий борг з ПДВ,  порушуючи строк його погашення, має сплатити штрафну санкцію, максимальна ставка якої складає 20% погашеного податкового боргу. Але чи все так просто щодо ПДВ, як здається?

Як правило, коли йдеться про нарахування штрафів за ст.126 ПКУ, представники фіскальної служби говорять приблизно так: «це все програма нарахувала, які можуть бути претензії…».

Розглянемо на уявному спрощеному прикладі існуючий алгоритм  «автоматичного» нарахування штрафних санкцій  за ст.126 ПКУ для платників ПДВ, що мають податковий борг.

Припустимо, ТОВ «Ромашка» – платник ПДВ має узгоджений податковий борг за податковим повідомленням-рішенням (далі – ППР) у розмірі 100 тис. грн., що виник 10.01.2017 року. Щомісячно протягом календарного року дане Товариство нараховує поточні зобов’язання з ПДВ за податковими деклараціями, поповнює грошовими коштами свій рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ (далі – СЕА ПДВ),  реєструє податкові накладні  та перебуває у цілковитій впевненості, що кошти з рахунку СЕА ПДВ ідуть на погашення поточних податкових зобов’язань.  Поряд з цим, Товариство, не маючи достатніх фінансових ресурсів, сплатило з поточного рахунку лише частину податкового боргу по ППР у  розмірі, наприклад, 10 тис.грн. І отже, кінець-кінцем Товариство отримує разом з актом камеральної перевірки ППР про донарахування штрафних санкцій на підставі ст.126 ПКУ , з яких дізнається, що кошти з рахунку СЕА ПДВ зараховані в рахунок погашення податкового боргу по ППР, і, як наслідок, по кожній податковій декларації по ПДВ обліковувався податковий борг, несвоєчасне погашення якого стало підставою для нарахування штрафних санкцій за ст.126 ПКУ.

Фактично, фіскальний орган обґрунтовує правомірність дій щодо спрямування коштів на сплату платежів до бюджету з ПДВ на погашення податкового боргу у порядку календарної черговості приписами  п. 87.9 ст. 87 Кодексу.

Однак, чи буде це законним?

На наш погляд, існують законодавчі підстави не погодитись з такою позицією фіскального органу. Коротко про них.

Існують спеціальні норми ПКУ, Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2014 №569 (далі – Порядок), які визначають засади існування рахунку платника податку у системі СЕА ПДВ та використання коштів, що знаходяться на ньому. Достатньо чітко п. 2001.5. ст. 2001 ПКУ встановлює,  що з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов’язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду. Поряд з цим, у даному випадку,  сплата до відповідного бюджету донарахованих фіскальних органом  податкових зобов’язань по ППР має здійснюватись з поточного рахунка платника.(п.20, 25 Порядку).

При цьому, обмеження на використання коштів з рахунку СЕА ПДВ для погашення податкового боргу передбачені п.87.1. ст.87 ПКУ, згідно з яким кошти рахунку можуть бути використані для погашення податкового боргу, який виник після 01.07.2015 року , лише за наявності підстав, передбачених ст.95 ПКУ (тобто, у випадку постановлення рішення суду про стягнення коштів з рахунку у СЕА ПДВ) та при умові направлення ДФС відповідного реєстру на адресу Держказначейства.

Як бачимо, передбачено особливий статус та порядок використання коштів з рахунку СЕА ПДВ, проте фіскальний орган фактично змінює напрямок використання таких коштів. Не зважаючи на спеціальні норми, він діє, так би мовити, в  загальному порядку, обґрунтовуючи це положеннями п.87.9 ст.87 ПКУ.

Lex specialis derogat generali – цей принцип не враховується. Арифметика ж на користь фіскального органу, при цьому, проста: розмір штрафних санкцій для платника податків  при такому підході збільшується в рази.

Однак маємо впевненість, що чергове проблемне питання у сфері оподаткування ПДВ завдяки спільним зусиллям фахових спеціалістів, у тому числі аудиторів, юристів та адвокатів, знайде своє схвалення на користь платника податків у стінах фіскальних органів та при розгляді судом відповідних податкових  спорів.

Марія ЗОЛОТАРЬОВА,
керівник практики податкового та митного права

Спеціально для “Юрист & Закон”