Передусім зазначимо: товаропотік до Польщі щороку має тенденції до збільшення, а отже актуальність укладення договорів перевезень для експорту продукції в дану країну не викликає заперечень.
Відзначимо, що перевізником може виступати або безпосередньо українська компанія або нерезидент. Статус перевізника (резидент або нерезидент), у свою чергу, визначає особливості змісту відповідних договорів та право, яке буде застосовуватись до даного договору
Нормативно-правова база
До переліку нормативно-правових актів, що регламентують діяльність перевізників–резидентів України, належать Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-III, Закон України «Про транспортно-експедиційну діяльність» від 01.07.2004 року N 1955-IV.
В даному випадку мова буде йти про міжнародне перевезення вантажу, тобто перевезення вантажу автомобільним транспортом з перетином державного кордону, а отже до вищенаведеного переліку входить низка міжнародних договорів, зокрема, Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі – Конвенція), Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП).
Разом з тим, слід відзначити, що у разі укладення договору перевезення з нерезидентом, даний договір набуває ознак зовнішньоекономічного, і сторони самостійно можуть обрати право держави, що буде до нього застосовуватись. За загальним правилом, передбаченим ст.43 Закону України «Про міжнародне приватне право», у разі, якщо сторони не обрали право, що буде застосовуватись до договору перевезення, «за замовчуванням» буде застосовуватись право держави перевізника.
Договір перевезення
Оскільки міжнародне перевезення охоплює як, безпосередньо, послуги перевезення, так і послуги, пов’язані з міжнародним перевезенням (транспортно-допоміжні послуги та транспортно-експедиторські послуги) робимо застереження, що у даній статті буде приділено увагу саме договорам перевезення.
Для того, щоб відповісти на питання: «як правильно укласти договір перевезення» необхідно виходити, передусім, із розуміння того, що є договором перевезення. Так, відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У свою чергу, для договору перевезення вантажу закон передбачає письмову форму укладення.
Експортуючи товар до Польщі, митне оформлення вантажу здійснює у якості декларанта або відправник самостійно або за допомогою послуг митного брокера. За змістом ст.265 Митного кодексу України, вбачається, що саме резидент, яким або від імені якого укладено зовнішньоекономічний договір поставки, має бути декларантом для цілей здійснення митного оформлення вантажу.
Істотною умовою, без якої неможливо укладення договору перевезення, є умова про предмет даного договору, тобто фактично у договорі слід визначити, у чому полягає послуга перевізника із доставки ввіреного йому конкретного вантажу до місця призначення на території Польщі.
Для характеристики предмету договору доцільно передбачити наступні дані:
- маршрут перевезення;
- найменування вантажу, його вага та обсяг;
- тип транспортного засобу (кількість, тип), спосіб навантаження;
- місце завантаження та розвантаження;
- перелік необхідних товаро-супровідних документів;
- місце митного оформлення у пункті завантаження та місці призначення;
- додаткові умови (за необхідності, наприклад, наявність спецодягу у водія).
Окремому врегулюванню в договорі підлягають питання вартості наданих послуг з перевезення та умови їх оплати (тобто необхідно передбачити провізну плату та порядок її розрахунку (наприклад, за відстань на території України та закордоном, за проміжок часу або в залежності від інших підстав). Також у договір доцільно включити і вартість вантажу (дана інформація може стати при нагоді у випадку втрати вантажу чи його пошкодження під час перевезення).
Виходячи із ділової практики укладення договорів перевезення та особливості діяльності перевізників, що має у багатьох випадках систематичний характер, вищенаведена інформація викладається в окремих документах – заявках або замовленнях на перевезення, які виступають невід’ємною частиною договору перевезення.
Згідно ч.3. ст.909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Оскільки мова у даному випадку йде про міжнародне перевезення, то підтвердженням укладення даного договору буде виступати міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR). По суті, даним документом, що складається, як правило у семи або більше примірниках, підтверджується факт здійснення міжнародного перевезення відповідно до умов, визнаних як Польщею, так і Україною, Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення (далі – Конвенція). CMR містить детальну інформацію про перевезення, зокрема, дату і місце складання вантажної накладної; ім’я та адреси відправника, перевізника та одержувача; місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування, вага вантажу тощо.
Звертаємо увагу, що оформлення CMR належить до обов’язків відправника, що передбачено Конвенцією, а отже допущення помилок в її змісті може створити проблеми саме для нього. Відповідно до ст.11 Конвенції для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати. Перевізник не зобов’язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.
Крім того, до документів, що можуть підтверджувати міжнародне перевезення, належить також книжка МДП (TIR або Carnet TIR) – документ, що засвідчує перевезення вантажу відповідно до положень Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) 1975 року.
У свою чергу, договором необхідно передбачити документальне підтвердження результатів виконання перевізником послуг з перевезення. Таким документом виступає, як правило, двосторонній акт надання послуг з перевезення. І в даному контексті не зайвим буде передбачити вирішення тих випадків, коли відправник відмовляється підписувати даний акт, зокрема, у разі виникнення суперечок щодо якості наданих послуг.
Даючи загальну характеристику змісту договору перевезення, відзначимо, що зазвичай, у його тексті окремими розділами визначають предмет договору, обов’язки сторін, ціну, вартість договору та порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажор, порядок вирішення спорів та інші положення.
Мінімізація договірних ризиків
«Якість» договору перевезення, на наш погляд, полягає в тому наскільки ретельно сторонами у договорі прописані договірні відносини з метою уникнення спірних питань у майбутньому або ж врегулювання «непередбачуваних обставин»
Виходячи з практики, на таких «нюансах» договору перевезення вважаємо за доцільне зупинити свою увагу.
По-перше, є необхідність у визначенні порядку інформаційного обміну між відправником та замовником про хід виконання послуг з перевезення, зокрема, в частині повідомлення відправника про транспортний засіб, дані водія, який буде виконувати перевезення вантажу, отримання скан-копій технічних паспортів на транспортний засіб; водійського посвідчення та повідомлення про конкретний час подачі транспортного засобу під завантаження/розвантаження.
По-друге, слід визначити порядок завантаження та вивантаження вантажу, оскільки ані Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ані Цивільний кодекс такий порядок не визначають.
По-третє, доцільно передбачити порядок прийняття вантажу до перевезення водієм перевізника, його дії у випадку виявлення пошкоджень вантажу (деформованих, підмочених, розірваних, битих одиниць завантаження), а також у разі неналежного кріплення, упакування, завантаження вантажу в транспортний засіб. а також підстави та наслідки відмови у перевезенні вантажу. Крім того, у договорі слід прописати підстави для водія перевізника робити обґрунтовані застереження у СМR у випадку, наприклад, коли він не має достатньої можливості перевірити правильність записів щодо кількості вантажних місць, ваги вантажу, його зовнішнього стану, пакування і укладки тощо. Останнє положення передбачене у змісті Конвенції, але потребує, вважаємо, деталізації у договорі перевезення.
По-четверте, особливої уваги потребують питання відповідальності сторін у договорі, оскільки саме неналежне виконання договірних обов’язків, зокрема, втрата, пошкодження вантажу або недотримання термінів перевезень стають «наріжним каменем» спірних питань між відправником та перевізником та фактичним предметом судових позовів
З приводу відповідальності перевізника слід зазначити наступне.
При виконанні договору міжнародного перевезення для перевізника, по суті, передбачена презумпція його «винуватості», оскільки з врахуванням положень ст.17, 18 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. При цьому звільнення від матеріальної відповідальності за вантаж (його втрату, пошкодження чи несвоєчасну доставку), можливе лише якщо перевізник доведе, що дані обставини виникли або внаслідок вини чи вказівок особи, яка має право розпоряджатись вантажем, або внаслідок дефекту вантажу, або внаслідок інших факторів, які перевізник не міг передбачити.
Крім того, існують особливі умови, передбачені Конвенцією, які можуть бути підставою для звільнення від відповідальності перевізника. До їх числа належить: використання відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній; відсутність чи дефекти упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню; обробка, навантаження, складування чи вивантаження вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача; природні властивості деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників; недостатність або неадекватність маркування чи нумерації вантажних місць; перевезення тварин.
Сума матеріальної компенсації перевізника за втрату або пошкодження вантажу має прив’язку до його вартості на час прийняття його до перевезення. Так, згідно із статтею 25 Конвенції розмір компенсації не може перевищувати: a) у випадку пошкодження всієї відправки, суми компенсації, яка підлягала б сплаті при втраті всього вантажу; б) у випадку пошкодження лише частини відправки, суми, яка підлягала б сплаті при втраті тієї частини вантажу, яка виявилася пошкодженою. Однак, важливим є також і те, що Конвенцією передбачений, у даному випадку, обмежений характер відповідальності – розмір відшкодування не може перевищувати 25 франків за кілограм відсутньої ваги брутто. “Франк” означає золотий франк вагою 10/31 грама проби 0,900. У перерахунку на SDR (спеціальні права запозичення) це становить 8,33 SDR за кілограм відсутньої ваги брутто вантажу. Розмір компенсації за несвоєчасну доставку вантажу не може перевищувати плати за перевезення.
Крім того, договором може бути передбачена відповідальність перевізника і у зв’язку з іншими обставинами, наприклад, у випадку відмови від виконання прийнятого на себе зобов’язання з перевезення, довантаження непередбаченого вантажу у транспортний засіб тощо.
Якщо говорити про відповідальність відправника, то мета її встановлення є передусім, фактично, запобігти або компенсувати перевізнику витрати від негативних наслідків, завданих використанням його транспортного засобу з порушенням умов договору перевезення. До таких обставин, наприклад, належить понаднормовий простій транспортного засобу з вини відправника, перевищення маси вантажу над масою вантажу, визначеною у заявці на перевезення тощо.
Акцентуємо увагу, при цьому, що строк позовної давності до вимог, що випливають із договору перевезення, є скороченим порівняно із загальною позовною давністю, і становить один рік (ст.925 Цивільного кодексу України, ст.32 Конвенції).
У підсумку до викладеного варто підкреслити, що «правильність» складання договору перевезення залежить від того, наскільки точно, повно і однозначно сформульовані його положення, а також врахована уся специфіка конкретного перевезення. У разі ж виникнення спірних питань у зв’язку із виконанням даного договору потрібне оперативне реагування із використанням правових інструментів, передбачених нормами національного та міжнародного законодавства.
Марія ЗОЛОТАРЬОВА, к.ю.н.,
керівник практики митного права, адвокат
Спеціально для “Все про бухгалтерський облік”