ЗМІНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА:
НОВИНА ДЛЯ ВЛАСНИКІВ БІЗНЕСУ
Національним банком України, 23 липня 2019 року повідомлено (https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=99831232&cat_id=55838#_ftn1) про запровадження міжнародного номера банківського рахунку «IBAN».
Дане питання регулюється постановою правління Нацбанку «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні» від 28 грудня 2018 року №162.
Так, починаючи з 5 серпня 2019 р. українські банки відкриватимуть клієнтам нові рахунки за новою системою. Нинішні номери рахунків переводитимуть до міжнародного стандарту, але зі збереженням номера аналітичного обліку. Тобто всі платіжні картки, емітовані банками, залишаються чинними.
За системою IBAN здійснюватимуться всі грошові перекази, але починаючи з 1 листопада, оскільки до цього часу застосовуватимуться перехідний період.
29 літерно-цифрових символів – саме таким буде новий рахунок. UA (перші 2 літери) – код України; контрольний розряд – наступні 2 цифри; код банку – 6 цифр; та безпосередньо рахунок – від 5 до 14 символів до 31 жовтня 2019 року та з 01 листопада 2019 року – від 5 до 19 символів.
Протягом перехідного періоду до 31 жовтня 2019 року у документах на переказ коштів особи матимуть змогу заповнювати реквізити «Код банку» та «Рахунок» у будь-яких варіаціях, тобто – номер рахунка платника/отримувача та код банку платника/отримувача, чи безпосередньо номер рахунка платника/отримувача за стандартом IBAN.
Нова міжнародна система використовуватиме QR-код з відомостями про рахунок.
Пам’ятка для клієнтів банків щодо використання IBAN знаходиться за цим посиланням (https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=92762722&cat_id=80928).
1 серпня Нацбанк повідомив про розроблений проект Правил використання QR-коду для здійснення переказу коштів, якими визначать загальні питання з засад використання Коду та єдині стандарти для QR реквізитів.
НБУ наводить приклади використання QR-коду у банківській системі запропонувавши до перегляду міні-презентацію (https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=100427029).
Разом з цим, на запровадження нового міжнародного номера банківського рахунку відреагували вже у ДФС.
Як повідомляється (http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/387334.html), приблизно 5 серпня наберуть чинності зміни до Порядку подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків відповідно до наказу Мінфіна «Про внесення змін до Порядку подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до контролюючих органів» від 9 липня 2019 року № 292.
Також, ДФС запропоновано фінансовим установам з 1 серпня з 11:00 до офіційного введення рахунку протестувати оновлене програмне забезпечення для обміну між банками та контролюючим органом файлами-повідомленнями.
Програмне забезпечення, форми повідомлень та схеми контролю розміщено на сайті ДФС (www.sfs.gov.ua) у розділі «Електронна звітність» – «Програмний модуль для формування та направлення повідомлень про відкриття/закриття рахунків» – «Форми електронних повідомлень про відкриття/закриття рахунків».
Модуль можна отримати безкоштовно у розділі «Електронна звітність» – «Програмний модуль для формування та направлення повідомлень про відкриття/закриття рахунків».
Проте звертаємо увагу на те, що направлені повідомлення у нових форматах протягом тестового періоду не будуть вважатися офіційно поданими до контролюючих органів.
НОВИНА ДЛЯ ЮРИСТІВ
У Верховній Раді України 09.07.2019 зареєстровано проект Закону «Про діяльність в сфері медіації» від 5 липня 2019 року № 10425.
Ми пам’ятаємо, що медіація передбачена чинними процесуальними кодексами як досудова/позасудова процедура врегулювання конфлікту шляхом переговорів сторін спору з допомогою медіатора. Одночасно, медіація на сьогоднішній день не є популярним засобом узгодження інтересів сторін.
Отже, даним законопроектом буде запропоновано внести зміни до процесуальних кодексів, з метою встановлення зобов’язання для сторін вирішувати дрібні конфлікти шляхом медіації.
Так, нормами статті 3 законопроекту передбачається застосування медіації щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
При цьому, якщо до судового звернення позивачем не буде проведення процедури медіації, то суд виноситиме ухвалу про повернення позову для досудового врегулювання спору, на час якого перебіг процесуальних строків зупинятиметься.
Медіатором буде виступати нейтральна, неупереджена особа. Також передбачено право адвоката, який був захисником або представником однієї із сторін, за письмовою згодою всіх сторін медіації, виступати медіатором за умови його відмови від подальшого представництва будь-якої сторони у справі (окрім укладення мирової угоди).
Медіатор матиме право надавати сторонам консультації та рекомендації виключно щодо порядку проведення медіації та фіксування її результатів. Вирішувати конфлікт між сторонами медіації або надавати рекомендації щодо його врегулювання медіатор не матиме права.
Медіатори зможуть працювати як індивідуально, так і створюючи юридичних осіб – Об’єднання медіаторів.
Медіатору заборонятиметься проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням його діяльності, ототожнювати його з учасниками або сторонами медіації тощо.
Основним завданнями законопроекту є визначення статусу медіатора, процедури медіації, дисциплінарної відповідальності медіаторів та питання щодо самоврядування медіаторів, їх професійного розвитку.
НОВИНА ДЛЯ БУХГАЛТЕРА
23.07.2019 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 19.06.2019 № 262 «Про затвердження форм заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів, акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового» (далі – Наказ № 262), зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 09.07.2019 за № 753/33724.
Наказом № 262 затверджено Порядок заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, а також нові форми документів, зокрема:
- заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів;
- акцизну накладну форми «П»;
- акцизну накладну форми «С»;
- розрахунок коригування акцизної накладної форми «П»;
- розрахунок коригування акцизної накладної форми «С»;
- форму заявки на поповнення (коригування) залишку пального;
- форму заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового.
Крім цього, Наказом № 262 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства фінансів України від 25.02.2016 № 218 «Про затвердження форм заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального, акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17.03.2016 за № 405/28535.
З текстом Наказу № 262 Ви можете ознайомитись, скориставшись розділом «Нормативні та інформаційні документи» Загальнодоступного інформаційнодовідкового ресурсу (http://zir.sfs.gov.ua).
РОЗ’ЯСНЕННЯ
з наступних питань:
Щодо застосування штрафних санкцій до платників податку за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та/або розрахунки коригування в ЄРПН та за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов’язання
Платником податку у своєму листі зазначено, що на грошові кошти, які перебували на банківських рахунках такого платника податку та на реєстраційну суму в системі електронного адміністрування ПДВ платника податку накладено арешти на підставі ухвал суду, що призвело до порушення таким платником податку правил сплати узгоджених сум грошових зобов’язань та несвоєчасної реєстрації податкових накладних в ЄРПН, та в подальшому за результатами судового оскарження за рішеннями суду такі арешти було скасовано.
Щодо відповідальності за порушення правил сплати узгоджених сум грошових зобов’язань
У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 статті 126 Кодексу) протягом строків, визначених Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах, визначених пунктом 126.1 статті 126 Кодексу.
Щодо відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в ЄРПН
Правові основи функціонування системи електронного адміністрування ПДВ регулюються статтею 2001 Кодексу та регламентуються Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року N 569 (далі – Постанова N 569).
Відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 Кодексу та пункту 9 Постанови N 569 платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН на суму податку (реєстраційну суму), обчислену за формулою, встановленою пунктом 2001.3 статті 2001 Кодексу.
Відповідальність за порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в ЄРПН визначено статтею 1201 Кодексу.
Згідно з пунктом 1201.1 статті 1201 Кодексу порушення платниками ПДВ граничного строку, передбаченого статтею 201 Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 Кодексу покладено обов’язок щодо такої реєстрації, штрафу у відповідних розмірах.
При цьому, Кодексом не передбачено винятків щодо застосування штрафних санкцій порушення правил сплати узгоджених сум грошових зобов’язань та за несвоєчасну реєстрацію в ЄРПН податкових накладних та/або розрахунків коригування (крім тих, що встановлені безпосередньо пунктом 1201.1 статті 1201 та пунктами 35, 42 та 44 підрозділу 10 розділу XX Кодексу відповідно), у тому числі при накладенні арештів на підставі ухвал суду на грошові кошти, які перебували на банківських рахунках та на реєстраційну суму в системі електронного адміністрування ПДВ платника податку.
(лист ДФСУ від 23.07.2019 р. № 3410/6/99-99-12-02-01-15/ІПК)
Щодо права на формування податкового кредиту на підставі податкової накладної,
у якій допущено помилку у коді УКТ ЗЕД
Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та складання податкової накладної регулюються статтями 187, 198 і 201 Кодексу і регламентуються Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 N 1307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за N 137/28267.
Згідно з пунктами 201.1 і 201.10 статті 201 Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) у встановлений ПКУ термін. При цьому податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до підпункту “і” пункту 201.1 статті 201 Кодексу у податковій накладнійзазначаються в окремих рядках такі обов’язкові реквізити, як зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД.
Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.
Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов’язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді (пункт 201.10 статті 201 Кодексу).
Таким чином, податкова накладна, що містить помилки у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, не дає змоги у повній мірі ідентифікувати здійснену операцію, а отже не може бути підставою для віднесення сум ПДВ, зазначених у ній, до складу податкового кредиту.
Згідно з пунктом 192.1 статті 192 Кодексу, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в ЄРПН.
Розрахунок коригування до податкової накладної складається також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, у тому числі не пов’язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг.
Для виправлення помилок, допущених в обов’язкових реквізитах податкової накладної, розрахунок коригування складається на дату виявлення помилки.
Отже, якщо при складанні податкової накладної допущено помилку у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, така помилка може бути виправлена шляхом складання постачальником товару розрахунку коригування до такої податкової накладної на дату виявлення помилки та реєстрації розрахунку коригування в ЄРПН.
(лист ДФС від 02.07.2019 р. N 3042/6/99-99-15-03-02-15/ІПК)
Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість гарантійних платежів
Правові основи укладення договорів купівлі-продажу регулюються нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (далі – ЦКУ).
Відповідно до частини першої статті 6 ЦКУ, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 546 ЦКУ, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Статтею 635 ЦКУ визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Згідно з частиною першою статті 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою і другою статті 656 ЦКУ визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. При цьому предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру таких прав.
Статтею 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-ІІІ “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” визначено, що майновими правами визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).
Згідно з нормами чинного законодавства, платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.
При цьому пунктом 44.1 статті 44 Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Згідно з підпунктами “а” і “б” пункту 185.1 статті 185 розділу V Кодексу, об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V Кодексу розташоване на митній території України.
Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).
Правила визначення дати податкових зобов’язань з ПДВ встановлено статтею 187 розділу V Кодексу.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 розділу V Кодексу датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
– дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
– дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Враховуючи вищевикладене, якщо умовами попереднього договору передбачено, що кошти у вигляді гарантійних платежів зараховуються в оплату майна, то така сума гарантійних платежів збільшує базу оподаткування податком на додану вартість у платника. Так, у разі зміни напряму використання отриманого раніше гарантійного платежу, який спочатку виконував функцію засобу забезпечення укладання основного договору та в подальшому спрямовується в рахунок оплати за майно, що має бути обумовлено додатковою угодою до договору, на дату зміни напряму використання гарантійного платежу платник повинен нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ на суму отриманих гарантійних платежів.
Якщо умовами договору передбачено, що гарантійні платежі виконують виключно функцію засобу забезпечення виконання зобов’язань та підлягають поверненню після підписання основного договору, то ця сума гарантійних платежів не збільшує базу оподаткування ПДВ.
(лист ДФС від 09.07.2019 р. № 3175/6/99-99-15-03-02-15/ІПК)