Не є таємницею, що зміна податкової адреси (тобто офіційна зміна, яка фактично в переважній більшості випадків має суто формальний характер) слугує одним зі способів уникнення або ж, щонайменше, відтермінування податкової перевірки.
Нагадаємо, відповідно до пп. 16.1.11 ПКУ, платник податків зобов’язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи — підприємця.
Здавалося б, у чому полягала складність для фіскалів розпочати перевірку за новою адресою реєстрації підприємства? Можливо, відсутність порядку дій або неузгодженість регіональних фіскальних підрозділів?
Раніше фіскали не встигали відреагувати й ужити організаційних заходів щодо відрядження ревізорів, не кажучи вже про доперевірочний аналіз, чи зробити будь-які інші кроки, пов’язані з початком перевірки. Набагато простіше було оформити «фіктивний» виїзд на нову адресу з подальшим установленням відсутності платника податків за місцезнаходженням та переданням інформації на розшук до податкової міліції, що передбачено алгоритмом взаємодії структурних підрозділів ДФС.
Отже, у дев’яти із десяти випадків зміна податкової адреси перед початком перевірки автоматично визначала неможливість її проведення.
Своєю чергою, такому факту сприяла норма, зазначена в Порядку обліку платників податків і зборів, яка зобов’язувала фіскалів у разі повідомлення суб’єкта господарювання про початок перевірки забезпечити всі заходи щодо її організації та проведення. Наприклад, якщо повідомлення про початок проведення перевірки надіслано ГУ ДФС у м. Києві, а платник перереєструвався у Закарпатській області, то перевірку зобов’язані були здійснити посадові особи ГУ ДФС у м. Києві. А згодом іще й забезпечити реалізацію матеріалів перевірки, супроводження оскарження й інші дії до повного узгодження (скасування) результатів перевірки. І так фактично відбувалося на практиці.
Переважна кількість нерозпочатих документальних податкових перевірок, спричинена «міграцією» платників податків, формальність дій фіскалів у проведенні таких перевірок, а головне — відсутність реальних результатів роботи призвели до впровадження відповідних нормативних змін.
Наразі, якщо на час зміни місцезнаходження перевірка не була розпочата, незалежно від факту вручення повідомлення та копії наказу на її проведення, питання щодо здійснення такої планової документальної перевірки розглядається територіальним фіскальним органом уже за новим місцезнаходженням платника податків.
Тобто ревізорам «колишньої» податкової вже не потрібно перейматися будь-якими питаннями, пов’язаними зі здійсненням перевірки, а достатньо лише повідомити «нову» податкову про необхідність її початку. Описана процедура на практиці може тривати лічені години.
Процитуймо нинішню зміну: «…після зняття платника податків з основного місця обліку, контролюючий орган продовжує адмініструвати податки до закінчення документальної перевірки та узгодження грошових зобов’язань за її результатами, якщо перевірка була розпочата», а ось трактування до внесення змін було таким: «…якщо перевірка була призначена та контролюючий орган вже повідомив про її проведення» (див. наказ Мінфіну України «Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів» від 27.06.2018 р. № 589).
Повний алгоритм дій виглядає так. У разі якщо під час організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість проведення перевірки у зв’язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням, того самого дня складається відповідний акт у довільній формі, що засвідчує цей факт (пп. 1.4.5 п. 1.4 р. I Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31.07.2014 р. № 22 (далі — Методичні рекомендації).
Тим часом підрозділ органу ДФС, який здійснює (очолює) перевірку та встановив неможливість проведення перевірки у зв’язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням, протягом двох робочих днів із дня, наступного за днем складання цього акта, доповідною запискою повідомляє про це керівника (його заступника або вповноважену особу) органу ДФС і передає запит на встановлення місцезнаходження платника податків до оперативного підрозділу відповідного територіального органу ДФС за основним місцем обліку платника податків.
Оперативний підрозділ відповідного територіального органу ДФС не пізніше 10 к.дн. із дня отримання запиту в обов’язковому порядку письмово повідомляє ініціатора запиту про проведену роботу з наданням копій отриманих під час його виконання матеріалів. За потреби вказаний строк може бути подовжено за рішенням керівника зазначеного оперативного підрозділу, але не більш ніж до 30 к.дн. із дня отримання запиту, про що цей підрозділ також письмово повідомляє ініціатора до спливу 10-денного строку.
У разі якщо внаслідок заходів, ужитих працівниками оперативного підрозділу, не встановлено місцезнаходження платника податків у визначені пп. 1.4.5 п. 1.4 р. I Методичних рекомендацій строки, такий підрозділ повідомляє про це структурний підрозділ органу ДФС, який ініціював проведення заходів на встановлення місцезнаходження платника податків, і передає керівникові (його заступникові або вповноваженій особі) відповідного органу ДФС службову записку та матеріали про проведену роботу (див. також роз’яснення в підкатегорії 136.07 системи «ЗІР»).
Отже, якщо суб’єкт господарювання не бажає «зустрічатися» із податківцями, то зміна податкової адреси наразі не слугуватиме дієвим механізмом унеможливлення здійснення податкової перевірки.
«Актуальнішим» у задоволенні відповідної «потреби» платників податків є недопуск до перевірки, наприклад, через відсутність підстав для її проведення. Розлого про це читайте у статті «Недопуск податківців до проведення перевірки: підстави, оформлення, наслідки».
Хай там як, але «гра у схованки» із фіскалами, звісно, може мати логічний сенс, проте слід розуміти, що головним наслідком такої гри стане згортання бізнесу, оскільки незнаходження підприємства за податковою адресою є підставою для блокування реєстрації податкових накладних (див. лист ДФС від 21.03.2018 р. № 959/99-99-07-18). Тому, зважуючись на такий крок, власникові бізнесу варто ретельно прорахувати можливі супутні втрати.
Наостанок зауважимо щодо ефективності механізмів оскарження будь-яких дій або рішень фіскальних органів, а також різноманітності та багатовекторності судової практики у сфері податкових спорів, що слід ураховувати під час оцінювання ризиків втрат, пов’язаних із недопуском або ухиленням від проведення податкової перевірки.
Наприклад, хоча ми дещо відхиляємося від нашої теми, оскільки це стосується позапланової перевірки, але податківці можуть перейти межі дозволеного, скажімо, видати не один наказ про проведення перевірки. Але Верховний Суд у такій ситуації підтримав платника податків і вказав, що контролюючий орган не вповноважений здійснювати спроби проведення перевірки у вигляді багаторазового видання наказів у межах виконання ухвали слідчого судді, не виконавши вимоги законодавства щодо встановлення фактичного місцезнаходження (місця проживання) позивача (див. постанову ВС/КАС від 08.08.2018 р. у справі № 823/1294/17).
Олег Вдовичен,
керуючий партнер АО «Вдовичен та партнери», адвокат.
Спеціально для “Інтерактивна бухгалтерія”.