+38(044) 586-77-77; +38(098) 586-77-77 office@ov-partners.com

Спеціально для “ЮРИСТ&ЗАКОН

Усе більше працівників турбує питання: чи може роботодавець звільнити працівника з роботи через відсутність вакцинації проти коронавірусу? Відповідь на це запитання проста – ні, і ось чому. Положення ст. 40 “Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу”, ст. 41 “Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов” Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), ст. ст. 84, 85, 87 Закону України “Про державну службу” (стосовно припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення), ст. 20 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ (стосовно припинення служби в органах місцевого самоврядування) такої підстави для звільнення за ініціативою роботодавця, як відмова працівника від вакцинації, не містять. Тому в разі звільнення працівника у зв’язку з відмовою від проведення вакцинації є підстави звернутись до суду з вимогами про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, а отже вирішити спір у суді.

Але необхідно зробити певне застереження: імовірні ситуації, коли працівник може бути звільнений з ініціативи роботодавця за формально іншими підставами (наприклад, за прогул), але фактичною передумовою може бути відмова від вакцинації. І в цьому випадку працівник має доводити для захисту свого права на працю відсутність підстав для звільнення, що зазначені у відповідному наказі.

Якщо зі звільненням з роботи ситуація є достатньо зрозумілою, то більш ризиковим для працівника буде відсторонення його від роботи без виплати заробітної плати у зв’язку з відсутністю обов’язкового щеплення. Бути працівником, але не отримувати заробітної плати, скажемо відверто, – невелике задоволення.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04.10.2021 р. № 2153, зареєстрованим у Мін’юсті 07.10.2021 р. за № 1306/36928 (далі – Наказ № 2153), на підставі ст. 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04.2000 р. № 1645-ІІІ (далі Закон 1645) затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням. Згідно з наказом на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби обов’язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону № 1645 працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

У разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень у порядку, установленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, установлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Цій нормі кореспондує положення ст. 46 КЗпП, що передбачає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, у разі набуття чинності Наказом № 2153 під ризик бути відстороненим від роботи відповідно до Закону № 1645 і ст. 46 КЗпП потраплять працівники, які працюють у перелічених у цьому Наказі державних органах, установах, закладах. Що ж до інших працівників, то положення Наказу № 2153 на них не поширюються. Оформлення відсторонення має відбуватись письмово шляхом видання внутрішнього розпорядчого акта, зазвичай у формі наказу роботодавця.

Що робити в разі відсторонення працівника від роботи через відсутність вакцинації проти коронавірусу разі набуття чинності Наказом 2153)?

У разі якщо працівник не належить до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, зазначеного в Наказі 2153, то є вагомі підставі звертатись до суду. Вимагайте наказ про відсторонення від роботи, збирайте докази фактичного відсторонення від роботи та звертайтесь до суду для захисту свого права на працю.

Тепер про більш складну ситуацію, коли працівник належить до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, передбаченого у Наказі 2153, але відмовляється від вакцинації, а отже був відсторонений від роботи.

На сьогодні, звичайно, відсутні спори стосовно такого випадку, оскільки Наказ № 2153 не набув чинності. Однак побоювання, що в таких спорах національні суди ставатимуть на бік роботодавців, вельми істотні. У цих справах, припускаємо, захист права на працю окремо взятого працівника протиставлятиметься загальному праву (інтересу) суспільства. Нагадаємо у зв’язку з цим про справу щодо відсторонення від занять у школі не щепленої за віком дитини, що Верховний Суд визнав законним.

У постанові Верховного Суду від 10.03.2021 р. у справі 331/5291/19 (провадження 61- 17335св20) суд дійшов висновку, що держава, установивши заборону відвідувати навчальний заклад дитині, яка не має профілактичних щеплень, реалізує свій обов’язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я всіх учасників освітнього процесу, у тому числі й самої нещепленої дитини; отже, право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси. Подібним шляхом може піти й судова практика щодо спорів стосовно відсторонення працівників, зазначених у Наказі 2153, за умови, якщо цей нормативно-правовий акт набуде чинності та не буде скасовано в судовому порядку.

ВИСНОВОК:

Отже, вакцинуватись чи ні – це особиста справа кожного, однак необхідно розуміти, що ця процедура має юридичне підґрунтя, і в разі порушення прав працівника є правові інструменти захисту порушеного права аж до звернення до Європейського суду з прав людини.

Марія Золотарьова, адвокат, керівник практики податкового і митного права АО “Вдовичен та партнери”, к.ю.н.

Вікторія Вовамолодший юрист практики податкового та митного права АО “Вдовичен та партнери”