У зв’язку з карантином, пов’язаним із запобіганням поширенню COVID-19, громадяни нашої держави змушені дотримуватись певних обмежень та виконувати значний обсяг приписів. Зокрема, носити у громадських місцях захисні маски. Але санкції за ігнорування нових правил застосувати складно.
Для порушників, які ігнорують цей обов’язок, передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від 17 тис. до 34 тис. грн. Водночас стаття 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) безпосередньо не передбачає обов’язкове носіння масок.
У ній йдеться про відповідальність за порушення правил щодо карантину та інших норм, передбачених законом «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Водночас кількість судових рішень, якими оштрафовано порушників порядку носіння захисник масок, є мізерною, якщо порівняти з кількістю складених адмінпротоколів. У чому ж причина такої низької кількості судових рішень?
- Причина перша – правова
Йдеться про неякісний текст самої постанови Кабміну № 211 від 11.03.2020, що викликано, на мою думку, поспішністю її ухвалення. За короткий проміжок часу до цієї постанови вносили зміни аж вісім разів.
Наприклад, виявилося, що кримінальне та адміністративне законодавство не містить чіткого поняття «громадське місце». Це викликало плутанину із визначенням місць, де носіння захисних масок є обов’язковим, а де – ні.
Тож, коли суди почали відмовляти у притягненні до відповідальності осіб за відсутність масок через невизначеність поняття «громадське місце», одразу з’явились роз’яснення МОЗу та КМДА, які, найімовірніше, адресовані поліції, аніж звичайним громадянам. Крім того, ці роз’яснення не є нормативним актом, обов’язковим до виконання.
Так, 13 квітня 2020 року (майже через місяць дії карантину) Міністерство охорони здоров’я роз’яснило, що таке «громадське місце», де заборонено перебувати без захисної маски.
Цим роз’ясненням МОЗ визначено, що «громадське місце» – це:
- частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, за запрошенням або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони, а також ліфти й таксофони;
- приміщення та території закладів охорони здоров’я;
- приміщення та території навчальних закладів;
- дитячі майданчики;
- приміщення та території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури та спорту;
- під’їзди житлових будинків;
- підземні переходи;
- транспорт загального користування, що використовується для перевезення пасажирів;
- приміщення закладів ресторанного господарства;
- приміщення об’єктів культурного призначення;
- приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ;
- стаціонарно обладнані зупинки маршрутних транспортних засобів тощо.
У тому ж роз’ясненні написано: «Опосередковано громадські місця також визначаються у статті 178 Кодексу…» Проте якого саме кодексу, у документі не зазначено. Мабуть, йдеться про КУпАП, який забороняє цією нормою вживати алкоголь на вулицях, у закритих спортивних спорудах, скверах, парках та в усіх видах громадського транспорту.
КМДА також надала роз’яснення, що таке «громадське місце».
Тобто замість того, щоб врегулювати питання чіткого визначення об’єктів, віднесених до громадського місця, влада цю ситуацію ще більш заплутала, оскільки, згідно зі статтею 19 Конституції, «ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». А будь-які роз’яснення, як вже згадувалося, не є актом законодавства.
Іншим прикладом неякісного тексту постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 є відсутність визначення того, які саме частини тіла мають прикривати респіратори або захисні маски.
Унаслідок цього багато громадян носять захисні маски на шиї, на підборідді або лише прикривають ними ротову порожнину. Формально вони виконують вимоги постанови щодо «носіння захисних масок». Та чи досягнуто у такому разі мети (перешкоджання поширенню коронавірусу) – тут виникає питання.
- Причина друга – методологічна
Більшість судових рішень, якими відмовлено у застосуванні штрафу до осіб, які перебували у громадських місцях без захисної маски, обумовлені неякісним складанням протоколів про адмінправопорушення.
З одного боку, це обумовлено об’єктивними причинами – КУпАП доповнено статтею 44-3 лише 17.03.2020 року (відповідно до Закону № 530-IX від 17.03.2020).
З іншого – суб’єктивними причинами, неякісною організацією роботи МВС щодо цього питання. У період з 17.03.2020 і до дня написання цієї статті МВС так і не внесло зміни до свого наказу №1376 від 06.11.2015, яким затверджено Інструкцію про порядок оформлення адмінматеріалів.
Так, понад 50% протоколів суди повертають до поліції на доопрацювання саме через неякісне оформлення. Ще майже за 25% протоколів суди закривають провадження за відсутності складу чи події правопорушення.
І тільки за кожним десятим адмінпротоколом, направленим поліцією до суду щодо порушення умов карантину, до осіб застосовується штраф.
До прикладу, постановою судді Дніпровського райсуду м. Києва від 16 квітня повернуто на доопрацювання адмінпротокол про те, що особа перебувала у громадському місці без «засобів захисту» (не зазначено, яких саме).
Аналіз постанов райсудів Києва в Єдиному державному реєстрі судових рішень також дозволяє зробити висновок, що у більшості таких документів неправильно зазначено обставини справи.
Третя причина – економічна
Наступним прикладом того, що поспіхом було прийнято Постанову КМУ № 211, є те, що положення про «носіння захисних масок» не узгоджено з економічною складовою.
На першому етапі карантину більшість громадян зіткнулися із дефіцитом або дорожнечею захисних масок. Попит на них та на антисептичні засоби суттєво зріс, а аптеки та гуртові продавці значно підняли ціни на цю продукцію.
Особливо складною ситуація із забезпеченням захисними масками населення на першому етапі карантину була у селах та малих містечках, у яких відсутні аптечні заклади.
Показовою і правильною, на мою думку, з позиції законності та верховенства права є постанова Кельменецького райсуду Чернівецької області від 08 квітня, що закрила провадження проти особи, яка проживає у селі та не носила захисної маски через відсутність можливості її придбати.
Суд у цій справі слушно зазначив, що саме на уряд покладено обов’язок забезпечити населення захисними масками, а закону, який би зобов’язував людей придбавати маски за власні кошти, не існує.
- Четверта причина – медична
COVID-19 – це нова гостра респіраторна хвороба, яка не повною мірою вивчена, до якої у людини відсутній імунітет та проти якої не існує затверджених протоколів лікування. Досі не винайдено офіційно визнаних ліків проти цього типу коронавірусу.
Не всі представники медичної галузі дотримуються думки, що носіння захисних масок дійсно є профілактикою поширення коронавірусу.
Зокрема, голова ради Всесвітньої медичної асоціації (ВМА) Франк Ульріх Монтгомері та представник Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) Меліта Вуйновіч вважають, що носіння захисник масок з медичної точки зору є некорисним та неправильним рішенням та не зупиняє поширення коронавірусу.
Іншою медико-правовою причиною малої кількості судових рішень про притягнення до відповідальності за неносіння масок є відсутність затверджених в Україні стандартів використання їх.
Зокрема, відсутня категорійність (стандартизація) захисних масок. Є стандарти «масок хірургічних», однак затверджені державні стандарти масок захисних відсутні.
Унаслідок цього незрозумілі критерії виготовлення масок (матеріал, колір, розміри тощо), можливість повторного використання їх, кількість годин та умови застосування створюють у громадян хибну уяву про формальність вимоги уряду щодо необхідності носіння захисних масок.
Виконавча влада у майбутньому має провести комплексний аналіз причин низької якості нормотворчості та відповідальніше ставитися до такої функції для врегулювання викликів, які постають перед нею.
Анатолій Романюк, адвокат
АО «Вдовичен та партнери»
Спеціально для The Page