Останні два роки серед найбільш «ризикових», з точки зору бізнесу, були перевірки інспекторів праці. Це сталось завдяки двом аспектам — достатньо широким «контрольним» повноваженням для перевіряльників, передбаченим у постанові Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України» та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та наявними значними штрафами за порушення законодавства про працю згідно ст. 259 Кодексу законів про працю України.
Багато було написано про перевірки інспекторів праці і, здавалось, потрібно було б зітхнути з полегшенням, коли у судовому порядку було визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України» та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Постанова № 295).
Зауважимо, що судом апеляційної інстанції у постанові в справі № 826/8917/17 від 14.05.2019 року було встановлено ряд порушень при прийнятті цього нормативно-правового акту, зокрема, відсутність погодження Державної регуляторної служби при розгляді відповідного проєкту постанови Кабінету Міністрів України; суперечність її змісту вимогам чинного законодавства. На сьогодні Постанова № 295 є нечинною, однак розгляд вищенаведеної судової справи не завершено, оскільки триває її розгляд у Верховному суді.
Однак, не все сталось, як гадалось… 21 серпня 2019 року на засіданні Кабінету Міністрів України було прийнято постанову № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» (далі – Постанова № 823), яким затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Зміст даних документів було оприлюднено на офіційній веб-сторінці Уряду 29.08.2019 року.
Загальна характеристика Постанови № 823
Не маючи за меті бути, безпосередньо, точними, однак припускаємо, що 90 відсотків тексту прийнятої Постанови № 823 відтворює зміст раніше визнаної судом нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України» та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, зокрема, інспекційні відвідування та невиїзні інспектування інспекторів праці як заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю залишись актуальними, як і повний набір повноважень інспекторів праці, які були раніше.
Отже, що змінилося
Поряд з виправленням «технічних» помилок, які були допущені у раніше чинній Постанові № 295, варто зосередитись на тих суттєвих змінах, які запроваджені у Постанові № 823.
Відтепер:
- форми акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування), в якому визначається перелік питань, що підлягають інспектуванню, довідки про стан додержання законодавства про працю, припису, вимоги інспектора праці мають бути затверджені Мінсоцполітики;
- передбачено лише дві підстави для недопуску до проведення інспекційного відвідування — це відсутність службового посвідчення та неоприлюднення рішення Мінсоцполітики про затвердження форми акту інспекційного відвідування;
- змінено перелік підстав для проведення інспекційних відвідувань. Так, підставами для їх проведення можуть бути повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознаки порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
Як наслідок, за даною підставою предметом інспекційного відвідування може бути виключно перевірка даних фактів, а аж ніяк не інші питання – наприклад, перевірка порядку виплати заробітної плати працівникам.
Обмежено перевірки на підставі повідомлень або інформації від Пенсійного фонду України та його територіальних органів. Отже, до переліку суб’єктів господарювання, до яких може бути прикута увага інспекторів праці, тепер входять, зокрема, роботодавці, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної.
У свою чергу запроваджено нові підстави для проведення інспекційних відвідувань: доручення Прем’єр-міністра України; звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, запит народного депутата та підстава невиконання вимог припису;
- встановлено єдину вимогу до строку інспекційного відвідування або невиїзного інспектування – не більше, ніж 10 робочих днів незалежно від характеристики суб’єкта господарювання.
Пунктом 10 Постанови № 823 встановлено, що перебіг строку для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування починається з дня, наступного за днем надання об’єктом відвідування документів і пояснень, необхідних для їх проведення.
Отже, «на відкуп» державного органу фактично покладено прийняття рішення, коли має розпочинатись перебіг даного строку. Припускаємо, що така «розмитість» у формулюванні призведе до необґрунтованого затягування строків проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань;
- передбачено право для об’єкта відвідування фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;
- встановлено, що припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені відповідно у 10-денний та одноденний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці. А отже, як вбачається, для вимоги інспектора праці діє скорочений строк адміністративного оскарження – один день з дати її отримання, а не 10 днів, як було раніше.
Марія Золотарьова, керівник практики податкового та митного права,
адвокат АО “Вдовичен та партнери”, кандидат юридичних наук
Спеціально для Finance.UA