+38(044) 586-77-77; +38(098) 586-77-77 office@ov-partners.com

Спеціально для “Юрист&Закон”.

З 1 липня 2020 року в кримінальному процесуальному законодавстві почав діяти новий для Кримінального процесуального кодексу в редакції 2012 року інститут – “дізнання кримінальних проступків”.

Потреба в дізнанні як формі досудового розслідування викликана великою завантаженістю слідчих (особливо Національної поліції) справами щодо злочинів невеликої тяжкості, які тепер називаються кримінальними проступками.

Для розвантаження слідчих та ефективної організації досудового розслідування саме злочинів невеликої тяжкості й було запроваджено інститут “дізнання” та кримінального проступку.

Кримінальним проступком згідно зі ст. 12 ККУ є діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання – штраф у розмірі не більш ніж три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

За вчинення проступку також можуть бути призначені покарання у вигляді громадських робіт, виправних робіт, арешту, обмеження волі, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (без урахування спеціальних видів покарань для військових).

Кримінальні проступки розслідують шляхом проведення дізнання (п. 4 ч. 1 ст. 3  та  ст.  215 КПК України), яке можуть здійснювати лише співробітники Національної поліції, СБУ,  податкової поліції та ДБР (п. 41 ч.1 ст. 3 КПК).

 Повноваження дізнавачів визначено окремими статтями КПК (ст. ст. 401, 214, 298-1) На відміну від слідчих, які до внесення відомостей до ЄРДР можуть провести лише огляд місця події, дізнавачі мають право:

  • відібрати пояснення;
  • провести медичне освідування;
  • отримати висновок спеціаліста і зняти показання засобів фото- і кінозйомки, відеозапису або з технічних приладів із такими функціями;
  • вилучити знаряддя й засоби вчинення кримінального проступку, речі та документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.

Документи, які дізнавач має право складати на підставі проведених процесуальних дій, є процесуальним джерелом доказів відповідно до ст. 298-1 КПК.

Але яке процесуальне рішення має прийняти дізнавач, якщо за наслідком проведених до внесення відомостей до ЄРДР процесуальних дій він не встановить складу кримінального  проступку,  відповіді КПК не дає.

Законодавець дозволив дізнавачам проводити й негласні слідчі (розшукові) дії, але лише щодо здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або їх частин, доступ до яких не обмежується їх власником чи утримувачем, або не пов’язаний з подоланням системи логічного захисту та щодо установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ч. 2 ст. 264 та ст. 268 КПК).

Як на мене, у змінах до КПК, які стосуються дізнання та кримінальних проступків, законодавець невдало виклав положення про повідомлення підозри, затримання особи, строки дізнання, їх продовження, а також про форми та способи закінчення дізнання.

По-перше, заплутано визначено строки дізнання, відлік яких розпочинається з дня повідомлення особі про підозру. Проте щодо кримінальних проступків законодавець, мабуть,  забув  зазначити, який має бути строк дізнання з моменту внесення відомостей до ЄРДР і до повідомлення особі про підозру. Якщо щодо нетяжких, тяжких та особливо тяжких злочинів законодавець такі строки зазначає у ч. 2 ст. 219 КПК, то щодо кримінальних проступків такої норми в КПК немає.

У дізнавачів доволі короткі строки завершення дізнання з моменту оголошення особі підозри у вчиненні кримінального проступку: 72 год., 20 діб та 1 місяць залежно від обставин, зазначених у ст. 219 КПК.

 По-друге, внесеними змінами до КПК щодо кримінальних проступків законодавець допустив доволі часте дублювання тотожних правовідносин у різних статтях КПК, що ускладнює розуміння та застосування цих норм. Зокрема, порядок продовження строків дізнання дублюється у п. 1 ч. 4 ст. 219 та у ст. 294 КПК і призводить до нерозуміння загального строку дізнання, на яке прокурор має право його продовжити. Законодавець, встановивши обмеження щодо можливості продовження строків дізнання у ст. 219 КПК (строк дізнання можливо продовжити лише по кримінальних проступках, зазначених у пп. 1 та 2 ч. 4 ст. 219), у ст. 294 КПК ці обмеження не зазначив, що, вочевидь, призведе до плутанини у застосуванні цієї норми на практиці.

Також невдалим є правове врегулювання затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінальних проступків, передбачене ст. 298-2 КПК.

Затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок за наявності підстав, передбачених ч. 1 та  ч. 2 ст. 208 КПК, можливе ЛИШЕ за наявності умов, визначених у ч. 1 ст. 2982 КПК. Тобто за відсутності умов, але за наявності підстав, фактичне затримання такої особи буде незаконним.

Невдалим є й правове регулювання строків затримання особи, яка  вчинила  кримінальний проступок.

У ч. 2 ст. 298-2 КПК указано один строк затримання особи – три години з моменту фактичного затримання, а у ч. 4 цієї ж статті – інші строки затримання особи: 72 години та 24 години. Службовими особами, наділеними правом затримувати підозрюваного у вчиненні кримінального проступку, є згідно з ч. 3 ст. 298-2 КПК “уповноважені особи” та “дізнавач”.

Проте, яка саме службова особа – “уповноважена особа” чи “дізнавач” –  має  право затримати особу на 3 години, 72 години та 24 години, а також чи входить строк затримання на 3 години до строків затримання на 24 та на 72 години або є окремим строком затримання – законодавець відповіді не надав, що призведе до різного трактування цих строків учасниками кримінального провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 214 КПК для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань можуть бути вилучені знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі й документи, що  є  безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей. Аналогічні приписи дублюються й у ст. 298-3 КПК.

Як можна вилучити предмети й речі до внесення відомостей до ЄРДР, якщо їх виявлення можливе  під час проведення процесуальних дій (затримання особи, особистого огляду або огляду речей), які дізнавач може проводити виключно після внесення відомостей до ЄРДР? Ця норма є незрозумілою з позицій елементарної логіки.

Найбільш суперечливою з позицій дотримання ст. 129 Конституції та  загальних  засад  кримінального провадження (гл. 2 КПК) є можливість використання судом як доказів при розгляді справ щодо кримінальних проступків письмових пояснень,  показань  свідків,  потерпілих, спеціалістів і речових доказів без учасників кримінального провадження у спрощеному порядку розгляду обвинувального акта в суді, коли особа беззаперечно визнає свою вину у присутності захисника і не бажає брати участі в судовому розгляді справи. У такому разі особа позбавлена й права апеляційного оскарження вироку.

Очевидно, що такий “спрощений порядок” суперечить принципам змагальності сторін, доведеності перед судом переконливості доказів, гласності судового розгляду на забезпечення  безумовного (див. ст. 129 Конституції) апеляційного перегляду справи, а також презумпції невинуватості, забезпечення доведеності вини, права на захист, безпосередності дослідження показань, речей і документів, публічності, диспозитивності тощо.

ВИСНОВОК:

Найближчим часом Верховна Рада буде змушена врегульовувати очевидні пробіли та протиріччя щодо кримінальних проступків. Наразі ж правоохоронці будуть зловживати повноваженнями, трактуючи невизначеність норм права на користь сторони обвинувачення.

 

Анатолій Романюк, адвокат
АО “Вдовичен та партнери”.