+38(044) 586-77-77; +38(098) 586-77-77 office@ov-partners.com

Нацбанк спрощує для бізнесу інвестування за кордон

 12 червня 2017 року  набрала чинності  постанова Національного банку України  від 08 червня 2017 року № 51 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», яка свідчить про те, що Національний банк України продовжує лібералізацію умов інвестування за кордон завдяки поступовій стабілізації ситуації на валютному ринку та у відповідності до Концепції нового валютного регулювання. Чергове послаблення антикризових обмежень стосується порядку здійснення юридичними особами інвестицій за кордон.

По-перше, бізнес отримав можливість інвестувати за кордон до 2 млн. дол. США в еквіваленті на підставі однієї валютної ліцензії за один календарний рік. Досі ліміт загальної суми таких операцій становив 50 тис. дол. США за один календарний місяць.

По-друге, Національний банк встановив різні вимоги для отримання ліцензій залежно від суми інвестиції за кордон. Якщо розмір інвестиції є меншим 50 тис. дол. США, то діятимуть спрощені вимоги до переліку документів для отримання ліцензії. Крім заяви, достатньо буде надати декілька інших документів залежно від виду інвестиції та типу інвестора (договір про здійснення інвестиції, документи про реєстрацію об’єкта інвестиції тощо).

У той же час, для інвестицій у сумі понад 50 тис. дол. США запроваджується розгорнутий перелік документів, який допоможе Національному банку запобігти використанню валютних ліцензій для схемного відтоку капіталу. Зокрема, резидент повинен додатково підтвердити економічний сенс операції, наявність у нього прозорих джерел коштів для її проведення, надати розгорнуту інформацію про кінцевих бенефіціарних власників суб’єктів інвестиційної операції тощо.

Такі кроки дозволять покращити умови ведення юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності, і, разом з тим, не сприятимуть проведенню економічно необґрунтованих операцій з виводу коштів за межі України.

 Міністерство фінансів України оприлюднило фінальну презентацію проекту

«Податок на виведений капітал»

 Пропонується запровадити оподаткування прибутку, розподіленого у формі дивідендів чи прирівняних до них платежів.

Передбачено, що податком на виведений  капітал  (далі  —  ПВК) за  ставкою  15% оподатковуються дивіденти, виплачені:

  • фізичним особам (при цьому ПДФО не сплачується);
  • юридичним особам-нерезидентам (при цьому податок на репатріацію не сплачується).

Сума дивідендів, що виплачується за 2013-2017 роки, не оподатковується ПВК у межах обсягу оподаткованого прибутку, з якого раніше був сплачений податок на прибуток.

За ставкою 20% оподатковуються прирівняні до дивідендів платежі:

  • придбання товарів та послуг у пов’язаних осіб, що використовують спрощену систему оподаткування;
  • проценти, сплачені на адресу нерезидентів – пов’язаних осіб (в деяких випадках застосовується ставка 5%);
  • виплати у межах договорів страхування або перестрахування на користь страховиків- нерезидентів (в деяких випадках);
  • виплата фінансової допомоги неплатнику ПВК, не повернутої протягом 12 місяців (з правом зменшення податку);
  • донарахування за трансфертним ціноутворенням (далі — ТЦУ);
  • безоплатне надання майна неплатнику ПВК;
  • інвестиції в статутний фонд неплатників ПВК (з правом зменшення податку);
  • виплата роялті в окремих випадках, в сумах перевищення ліміту.

За ставкою 20% також оподатковуються контрольовані господарські операції, які не відповідають принципу «витягнутої руки».

Крім того, за ставкою 20% оподатковуються витрати в інтересах фізичної особи – акціонера чи іншої фізичної особи, якщо в судовому порядку контролюючим органом доведено факт здійснення операції в інтересах фізичної особи.

Також проектом передбачено, що суб’єкти господарювання, які використовують спрощену систему оподаткування та здійснюють з нерезидентами операції, що є об’єктом оподаткування ПВК, мають сплатити ПВК за відповідною базою оподаткування.

Звітність з ПВК подається тільки у випадку, якщо здійснена операція, що є об’єктом оподаткування ПВК (звітний період – квартал).

Інші положення:

  • збільшення порогу для обов’язкової реєстрації платником ПДВ до 3 млн. грн.;
  • право залишитися платником податку на прибуток для банківського сектору до 2020 року включно.

Як повідомили у Мінфіні, наступний крок передбачає оцінку впливу положень законопроекту на надходження до державного бюджету. Після чого відбудеться погодження з іншими органами влади та громадське обговорення. По завершенню законопроект буде винесено на розгляд Кабміну.

Зупинення реєстрації податкових накладних: критерії оцінки.

 Наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 567 (набрав чинності 20.06.2017) затверджено Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН (далі – Критерії), та вичерпний Перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН (далі – Перелік).

Пунктом 6 Критеріїв визначено, що моніторинг податкової накладної/розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

  • обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 раза більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу постачання такого товару/послуг, зазначеного у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, та обсягу придбання на митній території України та/або ввезення на митну територію України відповідного товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, та митних деклараціях, і переважання в такому залишку товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, більше 75 % загального такого залишку та відсутність товару/послуги, зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);
  • відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб’єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу VI Податкового кодексу України, стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі.

У свою чергу, пунктом 1 Переліку встановлено необхідність надання відповідного переліку документів.

Письмові пояснення та копії документів, зазначені у Переліку, платник податку може подати до ДФС в електронному вигляді засобами електронного зв’язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та нормативно-правового акта щодо порядку обміну електронними документами з контролюючими органами.

Розглядатиме надані документи Комісія Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації (далі – Комісія).

Порядок роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 566.

Рішення про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН може бути оскаржене до суду в порядку п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Кодексу.

РОЗ’ЯСНЕННЯ

з наступних питань:

 Щодо врахування при визначенні вартісного критерію контрольованих операцій сум кредитів.

 Визначальною умовою для визнання операцій контрольованими є вплив таких операцій на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків.

Сума наданих (отриманих) кредитів не враховується при визначенні вартісного критерію контрольованих операцій для цілей трансфертного ціноутворення. При цьому, сума нарахованих відсотків за такими операціями підлягає врахуванню при визначенні вартісного критерію контрольованих операцій.

Враховуючи, що зміни до ст. 39 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), внесені Законом України від 21 грудня 2016 року N 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» (далі – Закон N 1797), набули чинності з 01.01.2017, умови визначення господарських операцій контрольованими, а саме: річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік та обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік, у редакції Закону N 1797 застосовуються до контрольованих операцій, здійснених, починаючи з 01.01.2017 (лист ДФС від 07.06.2017 № 516/6/99-99-15-02-02-15/ІПК).

 Щодо оподаткування доходу, отриманого фізичною особою при анулюванні кредитного договору.

 Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПКУ дохід з джерелом його походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом IV ПКУ, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку, зокрема, є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого згідно з пп. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 ПКУ не включається, зокрема, основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти.

Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), у вигляді основної суми кредиту платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 01 січня звітного податкового року (у 2016 році – 689 гривень). Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку – боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації (пп. “д” пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податків (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.6 ст. Кодексу).

Враховуючи викладене, основна сума кредиту, отриманого фізичною особою – платником податку на підставі укладеного кредитного договору з фінансовою установою протягом його дії, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такої фізичної особи, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб.

Разом з тим, якщо кредитором приймається рішення щодо анулювання зазначеного кредитного договору до закінчення строку його дії, тобто у фізичної особи припиняються зобов’язання за цим договором, то з метою оподаткування сума анульованого кредиту у розмірі неповернутої його частини включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи як додаткове благо з урахуванням норм пп. “д” пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.

При цьому пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПКУ встановлено, що не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі,

що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2016 році – 689 грн.), та сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності (лист ДФС від 19.06.2017 № 724/П/99-99-13-02-03-14/ІПК).

 Щодо загальних питань оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 15 травня 2017 року N 133/2017 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Вказаним рішенням РНБО відповідно до Закону України від 14 серпня 2014 року   N 1644-VII «Про санкції» (далі – Закон N 1644) до підприємства застосовано строком на три роки обмежувальні заходи, зокрема:

блокування активів – тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань.

Кодекс регулює правові відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Кодексу платник податку зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до статті 36 Кодексу податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 36.5 статті 36 Кодексу).

Враховуючи зазначене та відповідно до принципів податкового законодавства України, обов’язок щодо ведення обліку доходів і витрат, складання звітності та сплата податків і зборів є загальним для всіх платників.

Статтею 46 глави 2 «Податкова звітність» Кодексу визначено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі – податкова декларація) – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 цього Кодексу (пункт 46.2 статті 46 Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов’язаний утримувати податок (збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку (збору) (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Кодексу).

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів (підпункт 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 Кодексу).

Водночас відповідно до пункту 176.2 статті 176 Кодексу особи, які мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (форма 1ДФ), а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 N 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за N 111/26556.

Законодавством передбачено подання звітності податковими агентами про всі суми доходів, виплачених на користь фізичної особи, незалежно від розміру їх нарахування та оподаткування, крім окремих видів доходів, що визначені Кодексом.

Кодексом не передбачено механізму звільнення від сплати (перерахування) податків і зборів та подання звітності у зв’язку із застосуванням до підприємства будь-яких санкцій. Відповідно до статті 5 Закону N 1644 пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки і оборони, зокрема, Національним банком України (лист ДФС від 15.06.2017 № 670/6/99-99-15-01-01-15/ІПК).

 Про плату за землю.

 Порт поінформував, що за умовами договору оренди землі від 13.10.2016 (далі – Договір), укладеного з Київською міською радою (далі – Рада, Орендодавець), має самостійно розраховувати та вносити орендну плату Орендодавцю за користування земельною ділянкою.

Порт, посилаючись на умови Договору в частині наявності права передавати орендовану земельну ділянку або її частину у суборенду, уклав договір суборенди з Товариством “X” та зобов’язав Товариство “X” самостійно розраховувати та вносити до бюджету в порядку, встановленому договором суборенди, відповідний платіж.

Порт має намір вирішити питання щодо наявності у нього обов’язку сплачувати орендну плату за земельну ділянку комунальної власності, якщо на підставі договору суборенди її фактично використовує Товариство.

Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України «Про оренду землі» (далі – Закон), іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також Договором (ст. 2 Закону).

Плата за землю справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

При цьому розмір, умови та строки орендної плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності встановлюються відповідно до Кодексу (частина друга ст. 21 Закону).

Таким чином, платником орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, яка передана у суборенду, є орендар такої земельної ділянки, а саме Порт.

Водночас Кодексом зобов’язано органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, надавати контролюючим органам за місцезнаходженням земельних ділянок переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік (частина друга п. 288.1 ст. 288 Кодексу) (лист ДФС від 13.06.2017 № 620/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).

 Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

 Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), на запит Товариства про надання індивідуальної податкової консультації щодо порядку справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі – Податок), повідомляє.

Товариство поінформувало, що є власником нерухомого майна у місті Києві, до ставок Податку якого у 2017 році застосовується понижувальний коефіцієнт 0,75 (пп. 5.3 п. 5 Дод. 1 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 N 242/5629 в редакції рішення від 22.12.2016 N 791/1795, далі – Рада, Рішення).

Керуючись п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» (далі- Прикінцеві положення Закону), Товариство просить надати роз’яснення щодо порядку обчислення податкових зобов’язань з Податку в частині коефіцієнтів, що застосовуються до затверджених ставок Податку.

Оскільки Рада, керуючись п. 3 Прикінцевих положень Закону, не прийняла відповідне рішення щодо встановлення ставок Податку на 2017 рік, то дія положення вказаного пункту щодо застосування коефіцієнта 0,5 продовжується одночасно із дією коефіцієнта 0,75, визначеного Рішенням до прийняття відповідного рішення Ради (лист ДФС                                                           від 15.06.2017 № 666/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).