+38(044) 586-77-77; +38(098) 586-77-77 office@ov-partners.com

НОВИНА ДЛЯ ВЛАСНИКІВ БІЗНЕСУ

25.04.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії» (далі – Закон).

Даним Законом вносяться зміни до законів України «Про альтернативні джерела енергії», «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про регулювання містобудівної діяльності», якими пропонується, зокрема, наступне.

Існуюча система підтримки «зеленими» тарифами діятиме до 2030 року та поширюватиметься на:

  • виробників, яким вже раніше встановлено «зелений» тариф, та суб’єктів господарювання, які до 01 січня 2020 року побудують та введуть в експлуатацію об’єкти електроенергетики (незалежно від встановленої потужності об’єкту та виду ВДЕ);
  • суб’єктів господарювання, які до 31 грудня 2019 року підпишуть попередній договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом з ДП «Енергоринок», побудують та введуть відповідні об’єкти в експлуатацію протягом 2 років (для СЕС) та 3 років (для інших видів ВДЕ)
  • суб’єктів господарювання, які будуватимуть після 01 січня 2020 року об’єкти електроенергетики, величина встановленої потужності яких менша за визначену законом для обов’язкової участі в аукціонах;
  • споживачів електричної енергії, які відповідно до закону мають право встановлювати генеруючі установки потужністю до 500 кВт на дахах або фасадах капітальних будівель, споруд та здійснювати продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом в обсягах, що перевищує їх власне споживання

Щодо рівня «зеленого» тарифу для різних видів ВДЕ, проектом закону передбачено у 2020 році зниження рівня «зеленого» тарифу для СЕС на 25% з подальшим зменшенням ще на 2,5% кожного року протягом 3 років (чинний закон передбачає 10% зниження тарифу у 2020 році) та для ВЕС зменшення рівня тарифу на 10% з подальшим зменшенням ще на 1,5% кожного року протягом 3 років (чинний закон передбачає 10% зниження рівня тарифу).

З повним текстом Закону можна ознайомитись за посиланням http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=65076.

НОВИНА ДЛЯ ЮРИСТІВ

03.06.2019 вступають в силу зміни до Інструкції про ведення касових операцій банками України, внесені Постановою Національного банку від 18.04.2019 № 62. Основні зміни стосуються здійснення готівкових розрахунків клієнтами банків – суб’єктами господарювання та касового обслуговування з використанням електронного цифрового підпису (ЕЦП).

Зняття готівки на підставі підтверджуючих документів.

Регулятор підсилює нагляд за здійсненням суб’єктами господарювання готівкових операцій.

Банк (філія, відділення), застосовуючи ризик-орієнтований підхід, повинен забезпечити отримання від клієнта-підприємства підтверджуючих документів, на підставі яких здійснюються готівкові розрахунки.

Такими документами можуть бути:

  • закупівельний акт;
  • закупівельна відомість;
  • податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку;
  • кредитний договір;
  • договір поставки;
  • договір транспортування;
  • договір зберігання.

Даний перелік не є вичерпним. Також не обмежуються суми операції, при якій можуть знадобитися підтверджуючі документи.

Використання при касовому обслуговуванні електронного цифрового підпису та печатки.

Банк (філія, відділення) має право здійснювати касове обслуговування клієнтів з використанням електронного підпису та/або електронної печатки.

Працівник банку, якому надано право підпису касових документів, зобов’язаний використовувати кваліфікований ЕЦП. Банк (філія, відділення) має право використовувати кваліфіковану електронну печатку банку або вдосконалену електронну печатку.

Клієнт банку, який є юридичною особою або фізичною особою-підприємцем, має право використовувати кваліфікований ЕЦП / кваліфіковану електронну печатку або вдосконалений ЕЦП / вдосконалену електронну печатку.

Фізична особа має право використовувати кваліфікований ЕЦП або вдосконалений ЕЦП, або простий ЕЦП.

Використання удосконаленого ЕЦП, вдосконаленої електронної печатки і простого ЕЦП здійснюється на договірних засадах за технологією, визначеною банком, і відповідно до вимог Законів України “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про електронні довірчі послуги” та нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування електронного підпису та електронної печатки в банківській системі України.

Кваліфікований ЕЦП працівника банку (філії, відділення), яким надано право підпису касових документів та ЕЦП платника / одержувача є обов’язковими реквізитами електронного касового документа. Банк (філія, відділення) несе відповідальність за організацію застосування ЕЦП, якщо інше не встановлено законодавством України. Створення і зберігання електронних документів в банківській системі здійснюється із забезпеченням можливості перевірки їх цілісності та автентичності.

Банк (філія, відділення) у разі використання електронного документообігу на договірних умовах з клієнтом видає з операційної каси готівку в національній валюті за заявою на видачу готівки з поточного рахунку юридичної особи, відокремленого підрозділу, а також фізичної особи-підприємця. Банк (філія, відділення) видає з операційної каси готівку за грошовим чеком (або заявою на видачу готівки) – юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам-підприємцям.

При використанні заяви на видачу готівки юридична особа, її відокремлений підрозділ, а також фізична особа-підприємець повинні подати банку (філії, відділення) довіреність у вигляді електронного документу засобами дистанційного обслуговування на кожну заяву на видачу готівки або одноразово на здійснення наступних операцій:

  • юридичною особою на уповноважену особу, якщо її не внесено в картку із зразками підписів як особу з правом першого або другого підпису;
  • фізичною особою-підприємцем у разі надання повноважень іншій особі.

НОВИНА ДЛЯ БУХГАЛТЕРА

12.04.2019 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 22.02.2019 № 80 (далі – Наказ № 80), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.03.2019 за № 283/33254, яким затверджено зміни до Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643 (далі – Наказ № 643), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 за № 976/30844.

Відповідно до внесених змін платник податків має право на повернення коштів авансових платежів (передоплати) з депозитного рахунку 3734, відкритого в Державній казначейській службі України на ім’я Державної фіскальної служби України (далі – ДФС).

Для повернення таких коштів платник податків має подати до ДФС заяву:

  • у письмовому вигляді довільної форми, підписану платником податків та головним бухгалтером (за наявності)
  • або за допомогою засобів електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису відповідальних осіб

Така заява може бути подана протягом 1095 днів з дня внесення авансових платежів (передоплати) на депозитний рахунок 3734 ДФС.

З оновленою редакцією тексту Наказу № 643 Ви можете ознайомитись, скориставшись розділом «Нормативні та інформаційні документи» Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу (http://zir.sfs.gov.ua) провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПКУ платник податку зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, – у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в неоподатковуваних операціях (крім випадків, визначених цим пунктом).

З метою застосування вказаного пункту податкові зобов’язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях – на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, – на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі – Закон N 996).

В зверненні вказано, що під час експлуатації транспортних засобів водії заправляють їх пальним на АЗС за допомогою талонів. При отримані талону АЗС повинна видати фіскальний чек РРО на відпущене за талонами пальне (пункти 10 та 15 Додатка 7 до протокольного рішення Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом “Технічні вимоги до спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів для автозаправних станцій” від 27.06.2002 N 13, пункт 5 листа ДПАУ від 05.10.2010 N 20886/7/10-2017).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 134.1. статті 134 ПКУ об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

РОЗ’ЯСНЕННЯ з наступних питань:

Щодо права на податковий кредит при купівлі пального шляхом отримання від продавця талонів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту “а” пункту 198.1 статті 198 ПКУ до складу податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в ЄРПН чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПКУ (пункт 198.6 статті 198 ПКУ).

Підставою для включення платником ПДВ – покупцем товарів/послуг сум податку до складу податкового кредиту є:

  • податкова накладна, належним чином складена та зареєстрована в ЄРПН;
  • належним чином оформлена митна декларація;
  • інші документи, передбачені пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.

Таким чином, під час придбання пального право на податковий кредит виникає в покупця у загальновстановленому порядку – за правилом першої події згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПКУ. В даному випадку першою подією є передплата за пальне. Тому саме на дату оплати за пальне покупець має право відобразити податковий кредит на підставі зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах.

Тобто податкові зобов’язання з податку на прибуток визначаються виходячи з бухгалтерського фінансового результату, відкоригованого на різниці, сформовані відповідно до положень Податкового кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом N 996.

При цьому регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (пункт 2 статті 6 Закону N 996).

(лист ДФС від 18.04.2019 р. № 1684/6/99-99-15-03-02-15/ІПК)

Щодо здійснення операцій за договорами міни (бартеру) у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч. 1 – 5 статті 715 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань після передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

При цьому згідно з ч. 6 статті 715 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни, як, зокрема, це зроблено Законом України від 23 грудня 1998 року N 351-XIV “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” (далі – Закон), згідно з яким товарообмінною (бартерною) операцією у галузі зовнішньоекономічної діяльності визнається один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі (ч. 1 ст. 2 Закону).

Частиною четвертою статті 3 Закону встановлено, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов’язані протягом п’яти робочих днів з дня підписання акту або іншого документу, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити орган доходів і зборів – митницю (якщо імпортуються або експортуються за таким договором товари) або державну податкову інспекцію (якщо імпортуються або експортуються за таким договором роботи чи послуги) про факт здійснення експорту товарів (робіт, послуг).

Форма повідомлення про експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 26.08.2003 р. N 404.

При цьому неподання або несвоєчасне подання такої інформації тягне за собою нарахування пені у розмірі одного відсотка вартості експортованих або імпортованих робіт, послуг за кожний день прострочення.

Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати вартості експортованих чи імпортованих робіт, послуг.

Звертаємо також вашу увагу, що відомчими класифікаторами інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 р. N 1011, зокрема Класифікатором характерів угод передбачено код характеру угоди “51”, а саме: “Переміщення товарів при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій у порядку прямого товарообміну чи в обмін на виконані роботи або надані послуги”.

З урахуванням викладеного, суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, який здійснив експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов’язаний протягом п’яти робочих днів з дня підписання акту або іншого документу, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити орган доходів і зборів – митницю (якщо імпортуються або експортуються за таким договором товари) або державну податкову інспекцію, у якому вони перебувають на обліку (якщо імпортуються або експортуються за таким договором роботи чи послуги), про факт здійснення експорту товарів (робіт, послуг).

(лист ДФС від 20.02.2019 р. № 627/6/99-99-14-06-02-15/ІПК

Щодо оподаткування земельним податком та податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Товариство, основним зареєстрованим видом господарської діяльності якого є надання послуг – надання в оренду власного або орендованого нерухомого майна, є платником єдиного податку третьої групи. Додатковими видами діяльності Товариства є виробництво інших виробів з деревини, виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння, лісопильне та стругальне виробництво, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Без надання документального підтвердження Товариство повідомило, що на підставі договорів купівлі-продажу набуло у власність будівлю, поіменовану Товариством як “Склад готової продукції”, яку Товариство планує використовувати для зберігання деревини, виробів з корка, соломки, дерев’яної тари, а також земельну ділянку під цим об’єктом (цільове призначення – для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості).

Товариство запитує про наявність у нього обов’язку сплачувати за зазначені об’єкти нерухомого майна земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Щодо земельного податку.

Земельний податок визначено як обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 269, 270 Кодексу).

Згідно з пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності.

Нормами пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Враховуючи зазначене, якщо Товариство є власником земельної ділянки та використовує її в своїй господарській діяльності, на Товариство поширюється дія норм пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу.

Разом з тим, з огляду на припис постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 N 826/14703/13-а щодо особливостей реалізації платниками єдиного податку права на звільнення від сплати земельного податку, у разі надання зазначеного нерухомого майна в оренду іншим суб’єктам господарювання Товариство звільняється від сплати земельного податку під цим майном лише за наявності укладеної і зареєстрованої відповідно до законодавства цивільно-правової угоди оренди земельної ділянки (як окремої, так і разом із наданням в оренду нерухомого майна), що є підтвердженням факту використання земельної ділянки у господарській діяльності Товариства.

Щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі – Податок).

До платників Податку належать юридичні особи, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Кодексу).

Об’єктом оподаткування Податком є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Кодексу).

Пунктом “є” пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Кодексу з об’єктів оподаткування Податком виключено об’єкти нерухомості, які ідентифікуються в класі 1251 “Будівлі промислові” Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі – Класифікатор), що перебувають у власності промислових підприємств, ідентифікованих як промислові згідно з КВЕД.

При цьому приналежність платників Податку до промислових підприємств визначається за здійсненням процесу промислового виробництва – процесу перероблення, який використовують для виготовлення нової продукції, оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг, і який класифікують у секціях B “Добувна промисловість та розроблення кар’єрів”, C “Переробна промисловість”, D “Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря”, E “Водопостачання, каналізація, поводження з відходами” та F “Будівництво”.

Крім того, з метою упередження помилкового визначення податкових зобов’язань з Податку на 2019 рік вважаємо за доцільне запропонувати Товариству отримати експертний висновок Державного науково-дослідного інституту автоматизованих систем у будівництві Мінрегіону (як органу, уповноваженого на ведення Класифікатора) щодо приналежності інвентарно описаного об’єкта нерухомості до певного класу будівель за Класифікатором та включити отриману класифікацію до записів реєстру майнових прав.

Таким чином, за умови, що Товариство належить до промислових підприємств (в значенні КВЕД), то приналежний йому об’єкт нерухомості не є об’єктом оподаткування Податком, якщо він класифікується в класі 1251 “Будівлі промислові” Класифікатора та використовується Товариством у власному промисловому виробництві.

Разом з тим, Кодекс не передбачає виключення з об’єктів оподаткування податком об’єктів нерухомості, переданих у платне користування третім особам.

(лист ДФС від 18.04.2019 р. № 1679/ІПК/17-00-12-03-08)