+38(044) 586-77-77; +38(098) 586-77-77 office@ov-partners.com

Новина для власників бізнесу.

 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (зі змінами, внесеними згідно із  Законом
№ 540-IX від 30.03.2020). Таким чином, встановлено, зокрема, що:

  • за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня по 31 травня 2020 року, не застосовуються штрафні санкції, крім санкцій за: порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення правил обліку, виробництва та обігу пального або спирту етилового на акцизних складах, що застосовуються на загальних підставах; порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати;
  • протягом періоду з 1 березня по 31 травня 2020 року платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період, пеня підлягає списанню;
  • встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПКУ, а також на проведення документальних перевірок правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на період з 18 березня по 18 травня 2020 року. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 ПКУ;
  • відтерміновано подання річної декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік до 1 липня 2020 року. При цьому фізична особа зобов’язана самостійно до 1 жовтня 2020 року сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею річній декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік;
  • не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 30 квітня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності. При цьому платники плати за землю (крім фізичних осіб), які відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПКУ подали податкову декларацію, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов’язання із сплати плати за землю за відповідні місяці. Фізичним особам – платникам плати за землю перерахунок здійснюється контролюючим органом;
  • звільнено від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об’єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, в період з 1 березня по 30 квітня 2020 року. При цьому платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (крім фізичних осіб), що відповідно до підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПКУ подали податкову декларацію, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов’язання із сплати плати за землю за відповідні місяці. Фізичним особам – платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, перерахунок здійснюється контролюючим органом;
  • тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску фізичні особи-підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовуються.

Новина для юристів.

 07 березня 2020 року набрала чинності Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями», яка встановлює, що банк визначає кредитний ризик за: кредитами, наданими юридичним особам (крім довгострокових кредитів, які надані іншим банкам на умовах субординованого боргу, на які зменшується розмір регулятивного капіталу), та фізичним особам; за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, коштами банків за рахунками умовного зберігання (ескроу) та коштами банків у розрахунках (далі – кошти, розміщені в інших банках), які обліковуються за балансовими рахунками таких груп.

09 березня 2020 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін до Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», яким удосконалюється алгоритм формування ДПСУ індивідуального податкового номера платника ПДВ для фізичної особи з метою ідентифікації її першої та повторної реєстрації як платника ПДВ, в тому числі для підприємців, стосовно яких до ЄДР внесено серію (за наявності) та номер паспорта. Відтепер індивідуальний податковий номер для фізичних осіб – 12-розрядний числовий номер такої структури: 1-10-й знаки – реєстраційний номер облікової картки платника податків, 11-й та 12-й знаки – контрольні розряди, алгоритм формування яких встановлює ДПСУ. Для ФОП, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника податків, то щодо них вносять  серію (за наявності) та номер паспорта. Передбачено можливість подати запит до контролюючого  органу про отримання витягу з реєстру платників ПДВ особою, відповідальною за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку суб’єкта господарювання.

РОЗ’ЯСНЕННЯ

з наступних питань

Щодо необхідності зберігання квитанції платіжного терміналу.

«..Пунктом 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України (далі – ПК України) встановлено обов’язок платників податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Тобто платники податків зобов’язані забезпечити зберігання вищезазначених документів та документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання – з передбаченого ПК України граничного терміну подання такої звітності (п.44.3. ст. 44 ПК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», розрахунковий документ – це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Тобто квитанція платіжного терміналу (копія такої квитанції) не є розрахунковим документом у розумінні цього Закону.

Щодо порядку проведення переказу коштів у межах України, то він визначений Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а щодо порядку використання електронних платіжних засобів, то такі роз’яснення надані НБУ.

Тому, враховуючи норми зазначених нормативних актів, слід зазначити, що електронний платіжний засіб є інструментом доступу до рахунку, який використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку, зокрема для оплати вартості товарів і послуг. При цьому, ініціювання переказу за допомогою електронного платіжного засобу має оформлюватися відповідними документами і за операціями із застосуванням електронного платіжного засобу (квитанція платіжного термінала).

Тобто квитанція платіжного термінала лише підтверджує ініціювання переказу коштів з рахунку держателя електронного платіжного засобу, а не факт продажу товару (отримання послуг), тому квитанція платіжного термінала не є розрахунковим документом.

Отже, квитанції платіжного терміналу (копії таких квитанцій) не є первинним документом у розумінні пункту 44.1 ПК України, а тому на сьогодні відсутній обов’язок зберігання таких квитанцій чи їх копій протягом терміну, встановленого пунктом 44.3 статті 44  ПК України..»

(лист ДПС від 12.03.2020 р. №1010/6/99-00-05-04-01-06/ІПК)

 Щодо застосування РРО при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва.

«…Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій або безготівковій формі, зобов’язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

У п. 1 сет. 9 даного Закону визначено, що РРО та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва (крім технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення) підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних уповноваженою особою відповідного суб’єкта господарювання.

Тобто у разі реалізації підприємством продукції власного виробництва, можна здійснювати розрахунки через касу підприємства з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів.

Відповідно до п. 6 розділу 2 Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», суб’єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою – у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно; 2) з фізичними особами – у розмірі до 50000 (п’ятдесяти тисяч) гривень включно.

 Платжі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку. Кількість суб’єктів господарювання та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується.

Тобто якщо сума розрахунку готівкою перевищує граничні розміри, визначені у п. 6 розділу II даного Положення, такі розрахунки проводяться через банки або небанківські фінансові установи шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку…».

(лист ДПС від 13.03.2020 р. №1029/6/99-00-05-04-01-06/ІПК)

 Щодо проведення операції «службова видача» на РРО у разі переміщення готівки з місця проведення розрахунків до місця її зберігання.

«…Відповідно до п. 6 розділу 3 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження порядків щодо реєстрації реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій», внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватись через РРО з використанням операцій «службове внесення» та «службова видача», якщо такі внесення чи видача не пов’язані з проведенням розрахункових операцій. Крім того, операція «службове внесення» використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання «Z-звіту».

При цьому сума готівкових коштів на місці проведення розрахунків (у скриньці РРО) має відповідати сумі коштів, зазначеній у денному звіті реєстратора з урахуванням суми проведеною операцією «службова видача».

Відповідно до п. 11 розділу 2 Постанови Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», готівка, що надходить до кас, оприбутковується у день одержання готівки в повній сумі.

Окрім того, відповідно до п. 12 вище зазначеного Положення установа/підприємство на підставі цього Положення зобов’язане розробити та затвердити внутрішнім документом порядок оприбуткування готівки у касі установи/підприємства, у якому максимально врахувати особливості роботи як установи/підприємства, так і його відокремлених підрозділів (внутрішній трудовий розпорядок, режим роботи, графіки змінності, порядок та особливості здавання готівкової виручки (готівки) до банку). Для відокремлених підрозділів установи/підприємства порядок оприбуткування готівки у касі встановлюється та доводиться внутрішніми документами установи/підприємства. Розроблений порядок повинен відповідати вимогам цього Положення та не суперечити законодавству України.

Отже у випадку, якщо підприємство протягом дня, з застосуванням операції «службова видача», здійснило видачу готівки з місця проведення розрахунків до «каси-сейфу» та провело таку операцію з оформленням прибуткового касового ордеру на суму, що співпадає з операцією «службова видача», така готівка вважається оприбуткованою…».

(лист ДПС від 13.03.2020 р. №1030/6/99-00-05-04-01-06/ІПК)

Щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ у разі здійснення операцій з тимчасового призупинення експлуатації виробничого обладнання з огляду на відсутність замовлені на виробництво певного типу продукції

«…Згідно з пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ платник податку зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 розділу V ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладаю в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, – у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об’єктом оподаткування відповідно до статті 196 розділу V ПКУ (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197 розділу V, Підрозділу 2 розділу XX ПКУ, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 розділу V ПКУ та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 розділу V ПКУ);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 розділу V ПКУ).

Таким чином, оскільки при здійсненні операції з призупинення експлуатації виробничого обладнання таке обладнання не використовується в операціях, перерахованих у пункті 198.5 статті 198 розділу V ПКУ, а так як і раніше продовжує перебувати у статусі призначеного для використання в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку, тому податкові зобов’язання з ПДЗ відповідно до вказаного пункту ПКУ у розглянутій ситуації не нараховуються».

(лист ДФС від 23.03.2020 р. № 1195/6/99-00-07-03-02-06/ІПК)