+38(044) 586-77-77; +38(098) 586-77-77 office@ov-partners.com

ЗМІНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА

  1. Новина для власників бізнесу.

21 червня 2018 року прийнято Закон України «Про валюту», яким встановлено режим валютного регулювання, який передбачає вільне проведення валютних операцій їх суб’єктами, що має на меті покращення простоти проведення таких операцій, покращення інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості України, а також реалізацію зобов’язань, прийнятих Україною згідно Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зокрема впровадження принципів регулювання руху капіталу Європейського Союзу (за Директивою Ради ЄЕС від 24.06.1988 № 88/361/ЄЕС).

Даний Закон передбачає, що майже всі валютні операції між резидентами і нерезидентами в іноземній та національній валюті зможуть здійснюватися без обмежень; також валютний контроль буде скасовано більш ніж для 40% операцій, реєстрації кредитів від нерезидентів та ліцензування інвестування за кордон; пропонується продовжити максимальний термін для розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів до більш ніж 180 днів; послабляться санкції за порушення валютного регулювання; для інвестицій за кордон не потрібна буде індивідуальна ліцензія від НБУ; скасовано необхідність в декларуванні валютних цінностей за кордоном та інше.

  1. Новина для бухгалтерів.

01.06.2018 набрала чинності постанова Правління Національного банку України від 24 травня 2018 року №54 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» (далі – Постанова №54), якою внесено зміни до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 (далі – Постанова №148). Постановою №54 врегульовуються наступні питання: для суб’єктів господарювання передбачений перехідний адаптаційний період (до 30 червня 2018 року), протягом якого суб’єкти господарювання можуть використовувати у своїй діяльності форми відомості на виплату грошей, прибуткового касового ордера, видаткового касового ордера, журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, касової книги, книги обліку виданої та прийнятої старшим касиром готівки та акта про результати інвентаризації наявних коштів, установлені Постановою №148; суб’єкти господарювання мають розробити та затвердити порядок оприбуткування готівки в касі та порядок розрахунку ліміту каси. Протягом цього періоду суб’єкти господарювання можуть користуватися лімітами каси раніше розрахованими, установленими та затвердженими. Також враховуються особливості оприбуткування готівки в касах суб’єктів господарювання та уточнюється порядок здійснення розрахунків готівкою у розмірі до 50 000 грн. фізичних осіб з суб’єктами господарювання. Норми Постанови № 148 приведено у відповідність до вимог чинного законодавства в частині самостійного визначення порядку встановлення ліміту каси Державною казначейською службою України та розпорядниками й одержувачами бюджетних коштів.

РОЗ’ЯСНЕННЯ

з наступних питань:

Про плату за землю

Товариство поінформувало, що набуло право власності на об’єкти нерухомості (далі – Об’єкти), які розташовані на чужій земельній ділянці (далі – Ділянка), право власності на яку у Товариства відсутнє. Товариством зазначено, що Ділянка перебуває у приватній власності фізичної особи.

Товариство запитує про підстави та момент виникнення у нього податкових зобов’язань з плати за землю в частині земельного податку.

Податкові зобов’язання з плати за землю виникають з дня набуття права власності (п. 287.1 ст. 287 ПКУ). При цьому податкові зобов’язання із земельного податку виникають у власників земельних ділянок та у постійних користувачів земельних ділянок державної або комунальної власності (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Якщо Товариство користується чужою земельною ділянкою (правовстановлюючі документи складено на іншу, ніж Товариство, особу) для використання Об’єктів, то за вказаних умов у Товариства підстави виникнення податкових зобов’язань з плати за землю в частині земельного податку не настають.

Водночас, у Товариства виникає обов’язок із укладення цивільно-правової угоди про надання права користування земельною ділянкою із суб’єктом, який має відповідні правовстановлюючі документи на таку Ділянку (гл. 34 Цивільного кодексу України).

(лист ГУ ДФС у Запорізькій області від 12.06.2018 № 2582/ІПК/08-01-12-03-16)

Про порядок оподаткування ПДВ (щодо надання нерезидентом в оренду (лізинг) рухомого майна (серверів) та інших послуг у сфері інформатизації)

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПКУ, об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України (відповідно до статті 186 ПКУ), у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України (відповідно до статті 186 ПКУ).

Місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у підпунктах 186.2 і 186.3 статті 186 Кодексу (пункт 186.4 статті 186 ПКУ).

Зокрема, місцем постачання послуг із надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів, а також послуг з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп’ютерних систем, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання (підпункти “в” і “ґ” пункту 186.3 статті 186 ПКУ).

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.105 пункту 14.1 статті 14 ПКУ термін “майно” вживається у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України (далі – ЦКУ). Згідно з частиною другою статті 181 ЦКУ рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Згідно з пунктом 2 Порядку підключення до глобальних мереж передачі даних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року N 522 (далі – Порядок N 522), сервер – це сукупність апаратних і програмних засобів, призначених для обслуговування інформаційних запитів комп’ютерів абонентів у мережах передачі даних.

Враховуючи зазначені вище положення ЦКУ та Порядку N 522, сервер підпадає під поняття рухомих речей.

Таким чином, оскільки місцем постачання нерезидентом послуг із надання в оренду (лізинг) рухомого майна (серверів) та інших послуг у сфері інформатизації резиденту – платнику ПДВ вважається місце, в якому такий резидент – платник ПДВ зареєстрований як суб’єкт господарювання (митна територія України), то операція з постачання вказаних послуг є об’єктом оподаткування ПДВ.

Водночас, згідно з пунктом 180.2 статті 180 ПКУ особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Пунктом 208.2 статті 208 ПКУ передбачено, що отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 ПКУ.

Враховуючи викладене, якщо резидент – платник ПДВ на митній території України отримує від нерезидента послуги з надання в оренду (лізинг) рухомого майна (у тому числі серверів) та інших послуг у сфері інформатизації, то такий резидент – платник ПДВ є відповідальним за нарахування ПДВ за такою операцією.

(лист ДФС від 18.06.2018 № 2664/6/99-99-15-03-02-15/ІПК)

Щодо питання нарахування компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію заробітної плати

Пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 N 1078 (із змінами), визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Компенсація громадянам доходів у разі їх несвоєчасної виплати здійснюється відповідно до Закону України від 19.10.2000 N 2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” (зі змінами). Порядок проведення такої компенсації затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 N 159 (зі змінами).

Компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а саме: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).

Компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Сума компенсації нараховується у разі нарахованих, але своєчасно не виплачених грошових доходів. Нараховується і виплачується компенсація в тому самому місяці, в якому виплачується заборгованість.

(лист Мінсоцполітики від 22.05.2018 № 2/0/216-18)