+38(044) 586-77-77; +38(098) 586-77-77 office@ov-partners.com

Законодавчі новели перекладають відповідальність за порушення ПДР з винної особи на власника авто, порушуючи при цьому кілька норм Конституції.

З 1 червня 2020 року запрацювала система фото — і відеофіксації порушень Правил дорожнього руху (ПДР) за допомогою стаціонарних камер, які працюють в автоматичному режимі.

Тепер відповідальність за порушення, зафіксовані в автоматичному режимі, покладають на юридичних власників автомобіля – відповідальних осіб та належних користувачів.

Під «відповідальними особами» законодавець розуміє фізичну особу або керівника юридичної особи, за яким зареєстровано транспортний засіб (ст. 142 Кодексу України про адміністративні правопорушення — КУпАП).

«Належним користувачем» транспортного засобу визнається особа, відомості про яку внесені дані техпаспорта, а також виконуючий обов’язки керівника юридичної особи, якщо в неї відсутній керівник.

Якщо автомобіль зареєстрований за кордоном, відповідати за порушення ПДР буде особа, яка ввезла транспортний засіб в Україну (ст. 2792 КУпАП).

Постанови виносяться без участі особи, яка притягується до відповідальності, а протокол про порушення ПДР не складається.

Описаний вище порядок взагалі не розглядає як порушника ПДР особу, яка керує транспортним засобом і винна в порушенні ПДР.

Хоча саме винна особа має бути вказана в постанові про притягнення до відповідальності за порушення ПДР, зафіксоване в автоматичному режимі.

Стаття 280 КУпАП прямо передбачає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа зобов’язана встановити, чи було скоєно адміністративне правопорушення і чи винна особа у його скоєнні.

Тепер же виходить, що до адміністративної відповідальності будуть притягувати не винну особа, яка вчинила правопорушення, а власника транспортного засобу, що, очевидно, суперечить статті 61 Конституції України, яка гарантує індивідуальну юридичну відповідальність.

Крім того, нормами КУпАП узаконений принцип «презумпції винності», оскільки обов’язок доводити свою невинуватість перекладений з держави на власника транспортного засобу. Це грубо суперечить статті 62 Конституції України.

Як бачимо, законодавець вирішив перекласти відповідальність за порушення ПДР з винної особи на власника транспортного засобу, порушивши при цьому кілька норм Конституції й зробив це… повторно.

Згідно з чинним порядком керування транспортними засобами, для правомірної передачі транспортного засобу іншій особі, власнику достатньо передати технічний паспорт на автомобіль та страховий поліс і ключі.

Але саме такий випадок не передбачений в КУпАП для звільнення власника транспортного засобу від адміністративної відповідальності за правопорушення, здійснене тією третьою особою, яка і буде винуватицею порушення ПДР.

Тобто за існуючого порядку визначення винної особи співробітники поліції будуть виходити не з доведеності вчинення нею правопорушення, а з позицій зареєстрованого права власності (користування).

І саме на власника автомобіля, а не порушника, буде складено протокол про порушення ПДР.

Для того, щоб забезпечити «живучість» цієї антиконституційної системи визначення порушень ПДР, виконавча влада пішла на певні кроки.

Вони спрямовані на масовість застосування такого виду доказів вини власників транспортних засобів і покликані відбити у більшості власників бажання оскаржити незаконність притягнення до відповідальності.

Наприклад, влада домоглася від Верховного Суду рішення про необхідність сплати судового збору за оскарження постанов за порушення ПДР (до 2020 року такі позови не обкладалися судовим збором).

У 2020 році мінімальний розмір судового збору для оскарження незаконних дій співробітників поліції при винесенні постанов про порушення ПДР становить 840,8 грн.

Крім того, скасовані штрафні бали для водіїв за порушення ПДР, при наборі певної кількості яких наставала можливість позбавлення водійських прав.

Це зроблено для того, щоб водії не оскаржили в суді постанови, сума штрафу за якими є незначною.

При цьому штраф за перевищення швидкості складає 255 грн, за перевищення швидкості більш ніж на 50 км – 510 грн, за порушення правил перетину перехрестя (в т. ч. на червоне світло світлофора) – 425 грн.

Створення аварійної ситуації потягне на 680 грн, порушення правил зупинки, стоянки та паркування – від 340 до 1700 грн.

Але, якщо «порушник» сплатить штраф протягом 10 днів з моменту складання (отримання) постанови про порушення ПДР, він отримає знижку в 50%.

Все вищеописане робить економічно невигідним оскарження в суді власником авто постанови про порушення ПДР, навіть якщо його вчинила третя особа.

Безумовно, ті власники, які зважаться сплатити судовий збір за оскарження завідомо незаконних постанов співробітників поліції про порушення ПДР, витративши трохи часу на адвоката для складання позову, зможуть виграти справу.

У цьому випадку вони не тільки не заплатять штраф, але і стягнуть з казначейства сплачену суму судового збору та вартість послуг адвоката.

Однак масовість застосування постанов за порушення ПДР дає державі шанс отримати величезний економічний ефект від масштабного застосування антиконституційних (хоч і незначних) штрафів.

 

Анатолій Романюк, адвокат
АО “Вдовичен та партнери” 

Спеціально для The Page